понеділок, 17 червня 2013 р.

Творчість націоналістичних революцій


Ярослав Оршан
В усіх великих революціях новітнього часу повторюється два її типи: творчий і розкладовий. Наразі треба відповісти на питання: коли можна говорити взагалі про революцію, саму по собі, без огляду на її будуючу або розкладову силу?
В бурях кожної справжньої революції зударяються з собою історичні сили, тенденції двох епох, непримиримі життєві постуляти поколінь у вирішальному бою. Завжди йде тут про «або-або», завжди стоїть за розгорнутою боротьбою, що тривала може вже десятиліття у виді певних терть – доля, переконання про «грань двох епох». Отже коли десь в Андорі громадяни горлають на вулиці, або в південній чи середущій Америці відбувається один із безчисленних путчів, повалення якогось пануючого клану, зміна державної форми, стрілянина між військом і масами, барикади й т.п. – то все це може, щоправда, бути супровідним явищем революції, але само по собі це ще не справжня революція.

четвер, 16 травня 2013 р.

Розбудова Нації. Ідеологічні уроки державотворення




За Українську Державу
Націоналізм минулого і сучасний лібералізм розглядаються як домінантні течії у суспільному житті України. Їх гармонійний синтез є важливим у державному будівництві.
Сучасні реалії України мають очевидну наявність цілеспрямованої де- ідеологізації. Це знаходить свій юридичний вияв у Конституції, яка промовисто декларує, що жодна з ідеологій не може визнаватися обов’язковою. Однак, чи­мало учених, наприклад, Дзюба, Шаповал, Сергійчук, Дашкевич, Сверстюк та багато інших переконані, що ідеологічна індиферентність — це шлях до колап­су державотворчих процесів. Латентною ж ідеологічною домінантою сучасності є лібералізм, чи, радше, неолібералізм, що абсолютно дистанціюється від ідео­логії національної, націоналістичної зокрема. Історичний досвід, наприклад, Японії, Кореї, Китаю свідчить про необхідність синтетичного підходу до ідео­логічних доктрин.
Набутки минулого — це скарбниця для перспективного пошуку. Фунда­ментальна вітчизняна журналістика і публіцистика попередніх епох може бути сублімативним фактором для сучасних пошуків ідеологічного універсалізму.

середа, 15 травня 2013 р.

Ні одного депутата!..



Коли при останніх виборах до австрійського   парламенту було  вибрано  українських послів (у Галичині разом з Буковиною) всього 26 душ, то багато хто з нас, жалкуючи, казав: "Боже, як же мало!.. Яку ще малу силу мають там українці!".
А що ж казати про вибори до нашого "парламенту", коли тепер, до 4-ї Думи, не вибрано ні одного депутата українського, себто такого, що осібний гурт ви-борців-українців поставив би яко свого відпоручника, що заступив би їх, що мав би своїм обов'язком і бажанням дбати в Державній думі перше всього про справи України.
Ні одного — на 442 вибраних депутатів!..
А тим часом Галичина — се країна завбільшки з одну нашу губернію. Ми ж тих українських губерній налічуємо більше десятка. І вся оця величезна країна не спромоглася поставити до Державної думи ні одного посла!..
Се вже найвиразніша відповідь на питання: чи є в нас якась там наша свідома сила, чи нема?.. Так, мусимо признати на сей час наше безсилля, наше велике безсилля!..
Як же воно так сталось? Дуже просто: ще дуже мало серед української людності (не тільки серед темної, а й серед освіченої) свідомих українців, — свідомих свого національного прихилля, права й обов'язку. Страшенно мало навіть і в свідомих наших людей — ретельності, завзяття в простуванню до своєї мети.

понеділок, 29 квітня 2013 р.

Воля народам! Воля людині! За Українську Самостійну Соборну Державу! (Ідеологічний вишкіл, конспект)


Викладаємо унікальний документ епохи визвольних змагань Українського Народу проти Совіцької окупації - Конспект лекції з програми ідеологічного вишколу Організації Українських Націоналістів. Тут стисло викладене вчення про Українську Самостійну Соборну Державу. 
От про що мріяли і що планували будувати наші борці ведучи нещадну війну проти  польських, німецьких і совіцьких загарбників. Вже тоді вони закладали основи майбутньої суверенної України.
Прочитайте і самі зробіть висновки, хто нині є націоналіст, а хто, ховаючись за  святими іменами герої, насправді намагається провести ревізію вчення. Зробіть висновок і вибір... З ким Кожен з нас і за що бореться? 
Хто кличе до революції, повалення окупаційного режиму, побудови нової Української держави, а хто сповідуючи "реальну політику, мирні шляхи здобуття влади, не припустимість пролиття української крові", насправді стає на службу окупаційній владі, стає зрадником і колаборантом.
Ось вам, друзі, один з крихітних орієнтирів і маяків справжньої відданості і бачення майбуття нашої Вітчизни, принесене з глибин історії!

понеділок, 8 квітня 2013 р.

Про легенду валендоризму січових стрільців


Євген Коновалець, полковник Армії УНР,

Євген Коновалець
Події, що прийшли після трьохлітнього періоду останньої української революції, відсунули тогочасні випадки настільки далеко назад, що сьогодні вже дійсно важко кидати туди поглядом і займатися їхніми нюансами. Сьогодні 1917—1920 роки цікавлять в першу чергу істориків. Для широкого загалу українського громадянства, а тим більше для активних громадсько-політичних діячів, вони перестали бути актуальні. Вони перейшли вже до традиції. Довкола подій минулих кільканадцяти літ починає творитися легенда й поодинокі випадки з того часу вже тепер окутані такою густою сіткою переказів, що за нею гине сама історична подія.
Ці спомини мають дати матеріал першому історикові української революції, що не буде цікавитися настроями того чи іншого революційного діяча — автора споминів, а тільки візьметься передусім стверджувати факти, що про їх дійність не можна буде сперечатися. Самі голі факти найкраще допоможуть йому накреслити характеристику революційного часу й груп та осіб, які той час висунув. Я постараюсь подати на цьому місці до загального відома низку фактів, що їх або замовчено досіль, або перекручено. Як комендант СС і голова стрілецької ради я мав можливість пильніше придивитись до цілості стрілецького життя й мав більше нагоди пізнати взаємини між нашою організацією та всім іншим революційним рухом тодішнього часу. Ось може саме завдяки цій обставиш мої уваги матимуть такий-сякий інтерес для тих, хто цікавиться, чи буде цікавитись добою 1917—1920 років в історії України.

понеділок, 25 березня 2013 р.

Брехня большевицька


Симон Петлюра

Симон Васильович Петлюра (1879-1926)
  Туманять нам голови, що большевицька влада є владою робітників і селян. Такою во­на ніколи не була й тепер не є. Хіба поміж отих комісарів, що засідають в «Совєті народніх комісарів» є правдиві робітники, або прав­диві селяни? Хіба хоч один з них ходив за плугом, або був хліборобом? Та ніколи в сві­ті! Так само: хіба поміж комісарів є правдиві робітники, коли не щитати пари-другої «ко­муністів», що давно вже відбилися від свого брата-робітника і добрі гроші за свій комунізм заробляють, гноблять того робітника гірше, як колись було?

   Хіба ми — селяни, або робітники — оби­рали тих комісарів вільними голосами, по сво­їй охоті та вподобі? Ні, за тими виборами — одна комедія і обман! Бо на самому ділі комісарів признача­ють, а не вибирають, і призначають таких, які слухняно будуть коритись та робити все, що накажуть їм головні комуністи з Москви. Ніякого одчоту ці комісари ні перед ким не да­ють, бо всі оті з’їзди та конференції «совєтів рабочих і крестьянських та красноармєйських депутатів» — це теж одна ширма, чистесень­ке дурисвітство, бо наперед там все пригото­ване, обчислене і робиться як по маслі, ро­биться так, як захоче центральний комітет ко­муністичної партії, або вірніш кажучи — «політбюро» цієї партії. А в цьому політбюро, як і в центральному комітеті комуністичної партії, немає ні робітників, ні тим паче селян, сидять там ватажки комуністів, люди, що ні­коли не були ні робітниками, ні селянами, а дібравшись до грошей, до влади, цупко, як справжні воші на кожухах, прийнялись до них і ні за що не хочуть випустити їх з своїх рук. Мріють про те, щоб скрізь, по цілому сві­ту, викликати революцію та завести такі по­рядки, якими оце нас ощасливили. Щоб до­сягнути цього, не жаліють вони ні грошей, ні праці (звісне діло: чого ж жаліти її, коли во­ни самі не роблять?), ні життя людського. Кров’ю, розстрілами та насильством над лю­дьми та руїною господарства змагаються во­ни своє облудливе-хиже діло здійснити. На це согласних мало на світі знайдеться. Отже, захопивши в свої руки гроші й владу, вони підбирають до себе таких самих, як вони, що з дешевої праці жити привикли. Які ж тут вже вільні вибори можуть бути? Який же одчот прилюдний можна давати з своєї діяльноcти?

середа, 20 березня 2013 р.

Фашизм і ми


Євген Онацький

(с приводу статті проф. Мицюка)

Євген Доментійович Онацький (1894-1979)
З поглядами проф. Мицюка, висловленими на сторінках «Р. Н.», я познайомився підчас доповіди автора у 1927 р. в Римі. Нині автор слушно доповнив їх кількома новими спостереженнями та висновками, виявляючи при тім широку обізнаність з питанням. І хоч я наважуюсь писати «сприводу статті проф. Мицюка», не маю жадного наміру в ним дискутувати; – хочу лише підкреслити деякі моменти, особливо важливі з нашої точки погляду.
Наперід мушу виправити прикру помилку, що закралась у статтю проф. Мицюка та що є певно наслідком якогось непорозуміння: Мусоліні заходив до навязання зносин із українською Місією не в 1922. р., коли п. Мазуренка в той час в Місії не було, (був він вже в большевиків) лише в 1919. р., – себто тоді, коли ніхто, а тим менше п. Мазуренко, не міг вбачати в Мусоліні, лідера незначної ґрупи соціялістів десидентів, вигнаних з офіційної соціялістичної партії, будучого диктатора фашистів й Італії... Місія запобігала визнання від тодішнього італійського уряду й, натурально, уникала небезпечної «опозиції»... Проте, треба зазначити, що Українське Пресове Бюро, що було при Місії, стояло в постійнім зв’язку з орґаном Мусоліні «Іль Пополо ді Італіа», який містив дуже прихильні замітки про Україну (про це моя стаття в «Ділі» ч. 33 з 14 лютого 1924. р.).

середа, 13 березня 2013 р.

Суть, зміст і процес української революції


Степан Бандера

Українська національна революція - це боротьба за саме життя і волю народу та людини, а також боротьба за зміст, підстави й форми життя, за його розвиток і за поступ; це боротьба проти московсько-большевицького імперіялізму, який прямує до панування над усім світом і з тією метою поневолює, визискує і нівечить народи та людину; це боротьба проти большевицько-комуністичної системи, яка в ім'я спекулятивної доктрини та на послугах імперіялізму однієї партії переводить на організмі двістімільйонових мас поневолених народів найжахливіший в історії експеримент, всупереч природі, волі та добру цілих народів і людини; це боротьба проти режиму і тиранії большевицько- комуністичної партії, що з жадоби необмеженої самовільної влади і своїх користей обернула в невільників та найбільших жебраків маси поневолених народів; це боротьба за оборону самого існування волі й розвитку всіх народів, поневолюваних большевизмом, і за оборону людського, вільного і гідного життя народніх мас та кожної людини.

понеділок, 11 березня 2013 р.

Засіб змінити історію.



Ярослав Сватко

ДО 70-ЛІТТЯ СТВОРЕННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО (БАНДЕРІВСЬКОГО) ПРОВОДУ ОУН


Ярослав Сватко
15 квітня 1932 року Євген Коновалець писав у своєму листі до Дмитра Андрієвського: “Ми заініціювали організований націоналістичний рух, ми допомогли йому оформитися, ми даємо йому ще й тепер іньєкції, але ми його не ведемо... На західніх землях той рух виявляє більше радикальні тенденції, ніж це декому з нас бажане. Не виключено, що ми вже в недалекому часі опинимося супроти того руху в ролі батьків без відповідного впливу на його дальший розвій. З того ми мусимо, як ті, що себе вважаємо Проводом, — точно здавати собі справу, коли певного дня не маємо опинитися в досить неприємному становищі. Молодий націоналістичний рух на зах. землях нас ще толерує, — я певний, одначе, що з його скріпленням і внутрішнім оформленням, він, коли ми не намагатимемось знайти спільну мову, витворить свій власний провід.”
Сьогодні, знаючи перебіг історії ОУН, нам легко допасувати ті, чи інші цитати учасників визвольного руху до подій, які відбулися пізніше, маніпулюючи оцінками того, що вже сталося. Але й не можна іґнорувати ці документи доби, бо в них — розуміння епохи, розуміння суспільного стану різних середовищ (в тому й націоналістичного), таке розуміння, яке може датися дослідникові лише після докладного вивчення тисяч автентичних документів доби.

четвер, 7 березня 2013 р.

"Елементи революційности українського націоналізму"


  Петро Федун (Петро Полтава)

Петро Федун-Полтава
 Український націоналістичний рух є революційний рух також з огляду на методи, застосовані ним у боротьбі за УССД!

   Український Nаціоналізм у своїй боротьбі за УССД застосовує радикальні, насильницькі методи, не зважаючи цілком на те, що ті методи цілком суперечать законам окупантської держави і цими законами суворо переслідуються.
Основні сили окупанта, за допомогою яких він тримає українські землі в неволі, це, передусім, його збройні сили: армія, поліція і всі інші озброєні загони, що ними окупант розпоряджається. За допомогою цих збройних сил, тобто насильно, окупант і завоював українські землі. З насильством окупанта український народ може успішно боротися лише застосовуючи і зі свого боку насильство. Український націоналізм уважає, що оскільки основним засобом завоювання українських земель окупантом була війна, насильство, остільки основним засобом визволення українського народу також мусить бути війна у точному розумінні цього слова. А війна – це саме така форма боротьби, в якій усе вирішується за допомогою сили.

пʼятниця, 15 лютого 2013 р.

Кілька слів про політичну філософію ДСУ


Р. Коваль та В. Танкевич

Роман Коваль
Довго думав чи варто долучати Романа Коваля до числа класиків Українського Націоналізму чи почекати ще років з 20... Але подумалось: "Але ж є поняття "живі класики", то чому не зарахувати цього достойника, інтелектуала, публіциста, письменника, дослідника історії Українського козацтва й Отаманщини, борця до числа справжніх класиків, який зробив свій внесок у розвиток теорії Українського Націоналізму?"
Отже пропоную до Вашої уваги, панове, свого роду політичний і світоглядний меморандум Об'єднання "Державна Самостійність України"


середа, 13 лютого 2013 р.

Формування нового типу української людини


Максим Орлик (Дмитро Мирон)

Дмитро Мирон
Сила й вартість даного народу, даної культури, моралі й виховання залежить від того, який образ і тип людини вони ставлять перед себе, який формують і виховують. Різні народи в різних епохах мали різні ідеали і типи людини, [приміром] Греція, у своїй героїчній добі Гомера й Маратону витворила ідеал і тип прометеївської й гераклівської людини, в добу упадку створила тип діогенівської людини чи стоїків. Християнізм створив ідеал і тип внутрішньої людини – володаря духа, людини Христа, знову ж стародавній Рим витворив тип життєво-здобувчої людини вірла-володаря землі.
   Середньовіччя видало аскетів, святих, лицарів і конквістадорів. Знову ж гуманізм, ренесанс, раціоналізм і індивідуалізм створили ідеал абстрактної людини взагалі, гамлетівської людини, "гомотехнікус" і "гомоекономікус", космополіта – літаючого Голєндра чи блудного сина на взір жида – скитальця, відірваного від національного фунту.
   А передвісниками нової епохи були ідеї та типи фавстівської людини, надлюдини Ніцше й героїчної людини Карлєя, як вираз туги за сильною особовістю серед демоліберальної січки і атомізації. Зокрема український націоналізм на тлі епохальних перемін і завдань мусить створити й видати з себе новий тип української людини. Новий тип української людини мусить охоплювати в собі вартості й прикмети українсько-варяжської людини лицаря й володаря, як у "Слові о полку", тип лицаря - козака, борця за правду, за віру батьків й рідну землю, мусить охоплювати в собі вартості шевченківської людини і властивості твердого й вкоріненого в рідну землю, українського сина Стефаника, мусить охоплювати героїзм й нову романтику січового стрілецтва, збагачуючи образ і характер нової української людини тими вартостями й образами героїв, що їх вже видала й ще видасть Українська Націоналістична Революція, як Вождь Революції, сл[авної] п[ам'яті] Євген Коновалець, сот[ник] Юліян Головінський, бойовик Данилишин, фанатик Пукало.

субота, 9 лютого 2013 р.

Що таке «націоналізм»?


Степан Ленкавський

Сама назва, саме слово “Націоналізм” — відносно недавнє. В політичну літературу воно впроваджене щойно наприкінці XIX ст. Це не значить, що перед тим, заки ця назва стала широко відомою, націоналізму загалом на світі не існувало. Навпаки, націоналізм є явище, нерозривно зв'язане з існуванням народів, і тому воно існує так довго, як довго існують народи. Але в різних часах різними назвами його називають. А діється це тому, що в різних століттях націоналізм різних народів висував такі ударні гасла, які в одному часі були для нього найважніші (наприклад, оборона віри, демократії, династії тощо). Через те різні періоди історичної дії націоналізму носять назви тогочасного ідеологічного гасла, під яким йшла боротьба за фактичні інтереси націй. Це має той наслідок, що при поверховому розгляді історії уважається поодинокі форми вияву націоналізму за відокремлені політичні течії, чи за закінчене політичне прямування однієї історичної доби і втрачається тяглість історичного розвитку.
Для ясности поставмо питання, що таке націоналізм? Найзагальніша відповідь така: націоналізм — це діяння в інтересах власної нації і мислення інтересами та світоглядом свого народу.
Найчастіше націоналізм перемішують з патріотизмом. А отже? Чи націоналізм і патріотизм одне і те саме? Ні.

Чи дбати нам про чистоту раси?


Володимир Мартинець

Володимир Мартинець
Розходження між націоналізмами вказують нам наглядно на те, що кожна нація має свій власний, своєрідний шлях. Тому є хибнийінтернаціональний соціалізм зі своїми стандартними для всіх націй рецептами. Але тому також ніяк не можна переносити живцем на наш ґрунт або сліпо наслідувати їх тільки тому, що вони націоналістичні. Глибоку правду сказав Муссоліні, що фашизм не надається до експорту, як і не менш глибоку правду сказав Гітлер, що націонал-соціалізм (расизм) це виключно німецьке явище.
З того висновок: до справи української расовості не можна підходити ні з фашистівськими, ні з націонал-соціалістичними расовими критеріями. Справу української расовості мусять вирішувати українці, для українців і з виключно українського становища та інтересів української нації. Себто коли німецькі расисти обороняють чистоту німецької чи там нордійської (північної) раси, коли вони всі інші раси (не тільки жидівську) вважають “нижчими” расами, і тому є проти мішання нордійської раси з іншими  (зокрема з українцями), то це ще не означає, що б це все, мов папуги, ми повторювали за німцями або й аналогічно застосовували до української нації. Це тим більше, що навіть на проблеми “чистоти” німецької раси ми можемо мати відмінні погляди від німецьких расистів. Бо ж наприклад відомо – якраз прусаки (що заразом є найгордіші й найдразливіші на точці “чистоти раси”) це германо-слов’янські мішанці. І, як відомо, це змішання не найгірше: його продукт вважає дехто ліпшим від його складових частин: і від “чистокровних” германців, і від “чистокровних” слов’ян.
Але загналися ми задалеко. Важливіше для нас ось що: Чи є чиста українська раса? Нема! Так само, як і нема інших чистих рас, хоч вони здаються найчистішими, хіба візьмемо вже зовсім глобальні границі: біла, жовта, червона й чорна раса, і то ще з різними передумовами й застереженнями.

четвер, 7 лютого 2013 р.

Перманентна революція




(Присвячено Краєвому Командантові УВО бл[аженної] п[ам'яті] Юліану Головінському)

   Коли недавня збройна боротьба Українського Народу за вільне життя у власній державі покінчилася невдачею, станули перед ним дві дороги: або віддатися на ласку- неласку ворога, або працювати далі над визволенням із неволі.
   І справді, одні, зневірившися в сили власного народу, покинули його ряди та перейшли до ворога, помагаючи йому нищити своїх братів. Це т.зв. "хруні", "зміновихівці" та инші запроданці.
   Другі, що також не вірили, що Український Нарід зможе колись власними силами здобути собі волю, але вірили, що з поміччю одного ворога можна побити другого й тим способом створити Українську Державу. Отже, вони вірили, що Український Нарід не створить собі сам, але вороги йому створять. А тому вони зв'язалися кожний із иншим ворогом й то рівночасно, так що всі наші вороги мали своїх українських "союзників". Та вороги, забравши українські землі, погодилися між собою, розділили сфери впливу і їм в голові не було творити України. Противно, своїх українських "союзників" обернули в наймитів, що помагали їм нищити українців у себе дома.
   Треті не запродалися ворогам, та не мали надії, що вороги створять нам державу, але роздумували так: коли не вдалось нам зброєю в війні здобути держави, тоді треба взятися за мирні способи та по частях здобути собі права, видістаючи від ворога постійні уступки. А по якімсь часі набудемо стільки прав, що створення держави буде чистою формальністю: вона наступить, так би мовити, чисто автоматично, а якщо і станеться це з нагоди якогось потрясения ворожої держави чи міжнародного конфлікту, то буде це сполучене з мінімальними жертвами. Ті, що так думали, станули на шлях "лєгальщини", "органічної праці", "автономії", "реальної політики", "парляментаризму", "льояльности", "угодовщини", або, напр., "українізації" на Східній Україні.