субота, 22 березня 2014 р.

«Українська воєнна доктрина». Проблема війни й воєнної доктрини в Україні і Європі в минулому.


Михайло Колодзінський
Дати точну дефініцію воєнної доктрини є так важко, як напір, дати дефініцію права. Існують різні дефініції воєнної доктрини, відповідно до погляду даного народу, чи даної епохи взагалі на саму концепцію війни. Інакше розуміли війну римляни, інакше цимбри й тевтони, інак­ше Святослав Завойовник, як половці, чи пізніше татари. А навіть сьогодні і не всі народи мають однаковий погляд на війну. Одні вважають її найбільшим нещастям людства, інші знову горнилом, в якому гартуються до маршу в не­відому майбутність. Немає однакового погляду на саму суть війни, а тим самим і воєнну доктрину. Можна казати, що воєнна доктрина — це спосіб ведення війни. Але війну провадили різно в різних часах. На спосіб ведення війни мали вплив моральні й фізичні прикмети й чинники дано­го народу чи держави, геополітичні умовини, економія, цивілізація, культура й передусім політичні ідеали, в ім’я яких ведено війну. Це все вказує на те, що кожний нарід має свою окрему воєнну доктрину, свій окремий погляд на війну й методику її ведення.
Татари, республіки старого світу, середньовічне ленне військо й торговельні республіки, королі та князі ХVІІІ-го ст. і врешті народи ХІХ-го ст. – всі воїни про­вадили війну на овій лад, іншими способами й за різні цілі.
Татари й інші кочові народи шукали нового місця й грабежей. Вони вирушали на війну з жінками й дітьми, тому були завжди численні. їх ціллю було підбити або прогнати противника. Такі степові народи могли все за­воювати, бо ніхто не міг рівнятися з ними числом озбро­єних людей. Одначе, на щастя, ті дикі народи не мали відповідної культури. Навіть якщо й були серед них ве­ликі полководці, як Атилля чи Джінґісхан, то з браку культурного рівня не могли вони чогось тривкого ство­рити.
Старинні грецькі республіки мали малу територію, мале військо. Взаємні ворожнечі виключали можливість якогось великого спільного почину. Все кінчалось на здо­буванні міст і на нищенні піль ворожої республіки. Виняток творить у тих часах Рим. Коли інші республіки би­лися за здобичу, Рим бився з сусідніми містами за те, щоб їх втягнути в союз. Щойно пізніше, як Рим поширив свою владу за допомогою союзів «а середню й південну Італію, почав вести іншого типу імперіялістичні війни. Безпереч­но, воєнна доктрина римлян під час картагенських воєн була зовсім інша, як грецька в той час, хоч озброєння вій­ська було зовсім подібне, а навіть бойова тактика була та сама. В основі воєнної доктрини римлян у тих часах лежала жадоба підбою й містичний голос про культурну місію латинської раси. Знову греки боролися за дрібничкові справи. Виняток творять війни Олександра. Такого підбою не могли доконати грецькі республіки, тільки король-здобувець.