"Елементи революційности українського націоналізму"

  Петро Федун (Петро Полтава)

Петро Федун-Полтава

 …Український націоналістичний рух є революційний рух також з огляду на методи, застосовані ним у боротьбі за УССД!

   Український Nаціоналізм у своїй боротьбі за УССД застосовує радикальні, насильницькі методи, не зважаючи цілком на те, що ті методи цілком суперечать законам окупантської держави і цими законами суворо переслідуються.

Основні сили окупанта, за допомогою яких він тримає українські землі в неволі, це, передусім, його збройні сили: армія, поліція і всі інші озброєні загони, що ними окупант розпоряджається. За допомогою цих збройних сил, тобто насильно, окупант і завоював українські землі. З насильством окупанта український народ може успішно боротися лише застосовуючи і зі свого боку насильство. Український націоналізм уважає, що оскільки основним засобом завоювання українських земель окупантом була війна, насильство, остільки основним засобом визволення українського народу також мусить бути війна у точному розумінні цього слова. А війна – це саме така форма боротьби, в якій усе вирішується за допомогою сили.

   Український Nаціоналізм уважає себе в стані постійної війни з окупантом. Свій натиск на окупантський режим він або посилює, або послаблює, залежно від обстановки. Ніколи, одначе, він його не припиняє цілковито. Перед 1939 р. український націоналізм боровся з окупантом шляхом саботажу, атентатів, збройних нападів на різні установи, фізичним знищуванням найбільш ворожих визвольній боротьбі українського народу чужинецьких елементів. У період другої світової війни український націоналізм перейшов до організування масової збройної повстанської боротьби. В 1939 р. у період польсько-німецької війни ОУН організувала збройні відділи для боротьби з польськими окупантами. В 1942-1944 рр. ОУН прийняла якнайактивнішу участь в організуванні УПА. В УПА знайшлися тисячі українців, без огляду на їх політичні переконання. Єдиною умовою для кожного учасника УПА є визнавання ідеї Самостійної України. В 1942-1944 рр. УПА вела партизанську боротьбу проти гітлерівських окупантів. Сьогодні вона веде партизанську боротьбу проти большевицьких загарбників.

   Між силами, що ними розпоряджаються окупанти українських земель і силами поневоленого українського народу існує величезна нерівність. Окупант завжди має по свойому боці величезну перевагу. Ця перевага полягає у тому, що він розпоряджається вже готовою армією, поліцією і всіми тими матеріяльними засобами, що їх йому дає сучасна техніка і державна організація. Зрозуміло, що при цій нерівності сил не може бути мови про боротьбу одверту, "фронтову", про таку, якою є саме війна в звичайному значінні цього слова. Всякий одвертий виступ українського народу в мирних умовах окупант був би в стані здушити без більших труднощів. Щоб добитися деякого вирівняння сил, щоб збільшити шанси на успіх у своїй боротьбі, український націоналізм примінює методу підпільної боротьби. ОУН побудована і діє як суворо підпільна організація.

   Український Nаціоналізм відкидає виключно легальні, законні методи боротьби як основні методи боротьби за УССД. Легальна, законна боротьба проти окупанта рідко буває для нього грізна. Діючи легально, не можна завдати окупантові кілька небудь відчутних ударів, не можна ніде серйозніше надшарпнути його сили. Окупант встановляє завжди такі закони, які вигідніші лише йому і більше нікому. Всяка "законна боротьба" є завжди маскуванням фактичної співпраці з окупантами, угодівства з ними. Тому український націоналізм також відкидає методу лише парляментарної чи дипломатичної боротьби за Самостійну Україну як основну методу визвольної боротьби. Не в парляментах держав-окупантів, не в кабінетах дипломатів буде в основному вирішуватися доля України, а в боях на території України: в українських селах і містах, в українських лісах і степах.

   На цій основі український націоналізм поборював перед 1939 роком українські легальні галицькі партії і табір УНР. Галицькі легальні політичні партії стояли на становищі легальної, парляментської боротьби за самостійність. По суті ці партії, не організовуючи мас на безпосередню активну боротьбу, співпрацювали з окупантами. Вони створювали й поширювали серед народу ілюзії, що є можливе якесь мирне співжиття поневоленого народу з окупантами і що можна "боротися", ніде по суті не наступаючи, ніде по суті не б'ючи окупанта. Така ілюзія присипляла чуйність мас, демобілізувала народ і полегшувала панування польських окупантів на ЗУЗ (скорочено від Західноукраїнські землі). Табір УНР обмежувався по суті лише слабою дипломатичною боротьбою за Самостійну Україну на міжнародньому полі. Ця акція не дала (тому, що не могла дати) жадних позитивних наслідків.

   Дипломатія тоді може мати успіх, коли опирається на конкретну силу. Цією силою в українських умовах може бути лише боротьба українського народу на землях. Коли такої боротьби немає, то наголошувати на важливості і необхідності дипломатичної акції означає підсувати народові помилкову думку про те, що ще якийсь інший шлях веде до визволення, крім шляху революційної боротьби, означає, отже, демобілізувати народ, опортунізувати його.

   Український Nаціоналізм також відкидає погляд про те, що самостійність українського народу прийде як наслідок "органічної", мирної, "автоматичної" його еволюції. Представники цього "еволюційного" погляду заперечували доцільність революційної боротьби, вказуючи на те, що український народ ще у багатьох відношеннях слабий. Вони твердили, що не можна ставити перед народом завеликих цілей, якщо він до них ще не доріс: самостійність прийде автоматично, якщо народ до неї цілковито дозріє. Тому вони як першочергове завдання ставили перед українським народом так звану органічну працю на всіх ділянках національного життя: культурно-освітній, економічній, політичній. Як першочергове завдання вони ставили також боротьбу (очевидно, мирну) за суспільну перебудову українського народу на ЗУЗ (збільшення українського елементу в містах).

   Український Nаціоналізм уважає цей погляд неправильним. Український народ, будучи поневолений політично, ніколи не зможе в усіх відношеннях піднятися до рівня державного народу. Якщо дотепер політична неволя мала той єдиний наслідок, що лише скалічила український народ і духово, і суспільно, і політично, що лише зіпхнула український народ на дно економічної нужди, то на якій основі можна твердити, що в майбутньому буде інакше, що в майбутньому в рамцях окупантських держав український народ зможе розвиватися? Український націоналізм уважає, що першою передумовою розвитку українського народу є здобуття політичної незалежносте, тобто побудова незалежної держави. Тому також український націоналізм боротьбу за Самостійну Українську Державу робить найважливішим завданням українського народу під сучасну пору. Чим скорше український народ опиниться у власній самостійній державі, тим скорше він зліквідує у себе всі наслідки неволі і підійметься до рівня найкультурніших народів.

   Найскорше український нарiд здобуде державу шляхом безпосередньої масової протиокупантської боротьби всіми засобами, які він може мати в свойому розпорядженні. Організація такої боротьби - перше і невідкладне завдання українського народу. Теорія про автоматичність поступу, теорія про самостійність, як неминучий наслідок цього поступу – цілком безглузді. Немає в історії ні одного випадку, аби якийсь поневолений народ визволився "автоматично", без повстань, без збройної боротьби, без жертв, без намагання визволитися за ціну чого б то не було.

   Окремо треба відмітити, що в умовах терористичного режиму в СССР не може бути й мови про жoдну іншу протирежимну боротьбу, крім насильницької, підпільної боротьби. В СССР не існують жoдні громадянські права, не існує жoдна демократія, не існує жoдний парлямент. Всі протирежимні, чи хоч би опозиційні рухи в СССР НКВД нещадно знищує. Про це свідчить ліквідація всіх опозицій в СССР. Протибольшевицькі організації в СССР - якщо вони не мають охоти добровільно класти голови під енкаведівський топір – можуть існувати лише підпільно, застосовуючи найсуворішу конспірацію й організовуючи збройну самооборону перед НКВД. Тому то й усі члени ОУН, всі українські підпільники мусять бути озброєні, інакше – ОУН не втрималася б у большевицькій дійсності ні року.

   Радикальність, насильницький характер метод нашої боротьби проти окупантів, визнання нами того, що найважливішим завданням українського народу під сучасну пору є організація масової безпосередньої нещадної боротьби за національне визволення, боротьби всімa засобами, які є в нашому розпорядженні – третій елемент революційности українського націоналізму.

   Український націоналістичний рух є суто революційний рух. Революційні цілі, за які він бореться, революційні методи, які він застосовує у своїй боротьбі.

   Основні елементи революційности українського націоналізму:

• коротко підсумовуємо сказане – такі, ідея УССД, що її українські націоналісти визнають активно і в боротьбі за здійснення якої вони зберігають сувору принциповість;
• боротьба за відродження духовости українського народу, тобто боротьба за викорчовування в українському народі рабської психіки й культивування в ньому психіки вільного господаря на своїй землі, психіки фанатичного борця за справу Самостійної України;
• радикальність, насильницький характер метод нашої боротьби проти окупантів, визнавання того, що найважливішим завданням українського народу під сучасну пору є організація масової безпосередньої нещадної боротьби за національне визволення, боротьби всіми засобами, які є у нашому розпорядженні;
• розраховування на народ як на основну силу, за допомогою якої ОУН виборе Україні самостійність, найповніше і найвірніше висловлювання прагнень найширших мас українського народу;
• організування протиокупантської боротьби на українських землях за всяких умов, погляд, що українські землі є вирішальним тереном боротьби за УССД;
• орієнтація на найпередовіші досягнення людства як в галузі політичної і суспільно-економічної практики, так і в галузі політичних і суспільно-економічних наук;
• високі моральні вимоги до членів ОУН.

 травень 1946 р., вперше опублікована в часописі "Ідея і Чин", Ч.10.