субота, 17 березня 2012 р.

Дух отари і дух провідництва


Дмитро Донцов

Мине сто років і якийсь український соціолог із здивуванням розглядатиме одне патологічне явище в нашому громадському житті, а саме — дурійку об'єднання. Об'єднання, як самоціль! Щоб не було проводу одного якогось табору, хоч таке буває всюди, хоч би у Великобританії, де націю провадить якась одна партія, а ніколи — якесь об'єднання. Ця відраза до провідництва іде в нас так далеко, що всі групи охоче спихають його на плечі так званого "народу", народ вирішить, народ нам вкаже... Кому вкаже? Проводові!? Добре уявлення про те, що таке провід...
Народ, маса — знає, хоч і не завжди, — чого він не хоче. Та рідко знає — чого він хоче. Коли у 1917 р. в царській імперії вибухнула революція, народ знав чого він не хоче. Але не знав чого треба хотіти, щоб не було того, чого він не хотів. Це йому має сказати провід, який і поведе його добрим шляхом, якщо провід добрий, або облудним — коли провід поганий. Народ у 1917 році не хотів війни, не хотів слабого царя, ні дворянської касти, ні армії, ні поліції. Але що треба було поставити натомість, — він не знав. Провідна група, яка йому витовмачила це — були більшовики, які й пояснили, що замість поліції — треба міліцію, замість царської армії — треба червону армію, замість війни — "пахабний мір", замість царя має бути Ленін, а замість зруйнованого дворянства, як правлячої касти — "народних комісарів". Недисциплінований, некультурний, дикий в жадобі помсти й стремлінні до добробуту й вигоди московський народ – повірив облудному рецепту більшовиків і пішов за ними. Що з того вийшло, бачимо. Але про інше йдеться: про те, що народ не формулює позитивних цілей революції, це робить за нього та чи інша партія або група, за якою піде активніша частина народу і пасивно — пасивніша. В боротьбі між собою кількох претендентів на національний провід у Росії, перемогли ленінці, розбивши не тільки сили царистів, але й лібералів, "есерів" та інших лівих.

Холодний розум політичних тетерваків

Дмитро Донцов


Тетервак не політичний
В нашому забріханому світі ні одна річ не називається її власним ім'ям. Все парадує під якоюсь маскою, іноді дуже гарною. Під такою маскою парадують деякі українські політики, які звуть себе політиками "холодного розуму". Ця назва мала б свідчити про тверезість їх осуду і твердість переконань. Протиставляють же ж вони себе — політикам "гарячого почуття", що мало б означати, що ці останні не вміють логічно й тверезо думати, а дають себе вести необдуманим поривам і пристрастям...

"Холоднорозумні" політики оці ведуть свій родовід, на Наддніпрянщині, в простій лінії від так званих українофілів 50 і більше літ тому. В Галичині і на Буковині — їх предками були вірні "тірольці Сходу", як їх називали колись. Українофілів характеризував М.Міхновський, що вони "виплекали цілий культ страхополоства, виробили цілу релігію лояльності", відзначалися "сервілізмом, безідейністю та інертністю". А про галицько-буковинських "тірольців Сходу" писав І.Франко, що основи їх політики зводилися до заповіді: "ми всі, русини, і маємо триматися укупі, і дякувати Найяснішому Цісареві за добродійства його нам, і просити, щоб і дальше нас не забував" (цитую з пам'яті)... Писав І. Франко про них:

"Ви би тілом і духом своїм присмоктались до скиби
І зловив би вас Мамон у сак Як товстючії риби..."