понеділок, 25 березня 2013 р.

Брехня большевицька


Симон Петлюра

Симон Васильович Петлюра (1879-1926)
  Туманять нам голови, що большевицька влада є владою робітників і селян. Такою во­на ніколи не була й тепер не є. Хіба поміж отих комісарів, що засідають в «Совєті народніх комісарів» є правдиві робітники, або прав­диві селяни? Хіба хоч один з них ходив за плугом, або був хліборобом? Та ніколи в сві­ті! Так само: хіба поміж комісарів є правдиві робітники, коли не щитати пари-другої «ко­муністів», що давно вже відбилися від свого брата-робітника і добрі гроші за свій комунізм заробляють, гноблять того робітника гірше, як колись було?

   Хіба ми — селяни, або робітники — оби­рали тих комісарів вільними голосами, по сво­їй охоті та вподобі? Ні, за тими виборами — одна комедія і обман! Бо на самому ділі комісарів признача­ють, а не вибирають, і призначають таких, які слухняно будуть коритись та робити все, що накажуть їм головні комуністи з Москви. Ніякого одчоту ці комісари ні перед ким не да­ють, бо всі оті з’їзди та конференції «совєтів рабочих і крестьянських та красноармєйських депутатів» — це теж одна ширма, чистесень­ке дурисвітство, бо наперед там все пригото­ване, обчислене і робиться як по маслі, ро­биться так, як захоче центральний комітет ко­муністичної партії, або вірніш кажучи — «політбюро» цієї партії. А в цьому політбюро, як і в центральному комітеті комуністичної партії, немає ні робітників, ні тим паче селян, сидять там ватажки комуністів, люди, що ні­коли не були ні робітниками, ні селянами, а дібравшись до грошей, до влади, цупко, як справжні воші на кожухах, прийнялись до них і ні за що не хочуть випустити їх з своїх рук. Мріють про те, щоб скрізь, по цілому сві­ту, викликати революцію та завести такі по­рядки, якими оце нас ощасливили. Щоб до­сягнути цього, не жаліють вони ні грошей, ні праці (звісне діло: чого ж жаліти її, коли во­ни самі не роблять?), ні життя людського. Кров’ю, розстрілами та насильством над лю­дьми та руїною господарства змагаються во­ни своє облудливе-хиже діло здійснити. На це согласних мало на світі знайдеться. Отже, захопивши в свої руки гроші й владу, вони підбирають до себе таких самих, як вони, що з дешевої праці жити привикли. Які ж тут вже вільні вибори можуть бути? Який же одчот прилюдний можна давати з своєї діяльноcти?

середу, 20 березня 2013 р.

Фашизм і ми


Євген Онацький

(с приводу статті проф. Мицюка)

Євген Доментійович Онацький (1894-1979)
З поглядами проф. Мицюка, висловленими на сторінках «Р. Н.», я познайомився підчас доповіди автора у 1927 р. в Римі. Нині автор слушно доповнив їх кількома новими спостереженнями та висновками, виявляючи при тім широку обізнаність з питанням. І хоч я наважуюсь писати «сприводу статті проф. Мицюка», не маю жадного наміру в ним дискутувати; – хочу лише підкреслити деякі моменти, особливо важливі з нашої точки погляду.
Наперід мушу виправити прикру помилку, що закралась у статтю проф. Мицюка та що є певно наслідком якогось непорозуміння: Мусоліні заходив до навязання зносин із українською Місією не в 1922. р., коли п. Мазуренка в той час в Місії не було, (був він вже в большевиків) лише в 1919. р., – себто тоді, коли ніхто, а тим менше п. Мазуренко, не міг вбачати в Мусоліні, лідера незначної ґрупи соціялістів десидентів, вигнаних з офіційної соціялістичної партії, будучого диктатора фашистів й Італії... Місія запобігала визнання від тодішнього італійського уряду й, натурально, уникала небезпечної «опозиції»... Проте, треба зазначити, що Українське Пресове Бюро, що було при Місії, стояло в постійнім зв’язку з орґаном Мусоліні «Іль Пополо ді Італіа», який містив дуже прихильні замітки про Україну (про це моя стаття в «Ділі» ч. 33 з 14 лютого 1924. р.).

середу, 13 березня 2013 р.

Суть, зміст і процес української революції


Степан Бандера

Українська національна революція - це боротьба за саме життя і волю народу та людини, а також боротьба за зміст, підстави й форми життя, за його розвиток і за поступ; це боротьба проти московсько-большевицького імперіялізму, який прямує до панування над усім світом і з тією метою поневолює, визискує і нівечить народи та людину; це боротьба проти большевицько-комуністичної системи, яка в ім'я спекулятивної доктрини та на послугах імперіялізму однієї партії переводить на організмі двістімільйонових мас поневолених народів найжахливіший в історії експеримент, всупереч природі, волі та добру цілих народів і людини; це боротьба проти режиму і тиранії большевицько- комуністичної партії, що з жадоби необмеженої самовільної влади і своїх користей обернула в невільників та найбільших жебраків маси поневолених народів; це боротьба за оборону самого існування волі й розвитку всіх народів, поневолюваних большевизмом, і за оборону людського, вільного і гідного життя народніх мас та кожної людини.

понеділок, 11 березня 2013 р.

Засіб змінити історію.



Ярослав Сватко

ДО 70-ЛІТТЯ СТВОРЕННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО (БАНДЕРІВСЬКОГО) ПРОВОДУ ОУН


Ярослав Сватко
15 квітня 1932 року Євген Коновалець писав у своєму листі до Дмитра Андрієвського: “Ми заініціювали організований націоналістичний рух, ми допомогли йому оформитися, ми даємо йому ще й тепер іньєкції, але ми його не ведемо... На західніх землях той рух виявляє більше радикальні тенденції, ніж це декому з нас бажане. Не виключено, що ми вже в недалекому часі опинимося супроти того руху в ролі батьків без відповідного впливу на його дальший розвій. З того ми мусимо, як ті, що себе вважаємо Проводом, — точно здавати собі справу, коли певного дня не маємо опинитися в досить неприємному становищі. Молодий націоналістичний рух на зах. землях нас ще толерує, — я певний, одначе, що з його скріпленням і внутрішнім оформленням, він, коли ми не намагатимемось знайти спільну мову, витворить свій власний провід.”
Сьогодні, знаючи перебіг історії ОУН, нам легко допасувати ті, чи інші цитати учасників визвольного руху до подій, які відбулися пізніше, маніпулюючи оцінками того, що вже сталося. Але й не можна іґнорувати ці документи доби, бо в них — розуміння епохи, розуміння суспільного стану різних середовищ (в тому й націоналістичного), таке розуміння, яке може датися дослідникові лише після докладного вивчення тисяч автентичних документів доби.

четвер, 7 березня 2013 р.

"Елементи революційности українського націоналізму"


  Петро Федун (Петро Полтава)

Петро Федун-Полтава
 Український націоналістичний рух є революційний рух також з огляду на методи, застосовані ним у боротьбі за УССД!

   Український Nаціоналізм у своїй боротьбі за УССД застосовує радикальні, насильницькі методи, не зважаючи цілком на те, що ті методи цілком суперечать законам окупантської держави і цими законами суворо переслідуються.
Основні сили окупанта, за допомогою яких він тримає українські землі в неволі, це, передусім, його збройні сили: армія, поліція і всі інші озброєні загони, що ними окупант розпоряджається. За допомогою цих збройних сил, тобто насильно, окупант і завоював українські землі. З насильством окупанта український народ може успішно боротися лише застосовуючи і зі свого боку насильство. Український націоналізм уважає, що оскільки основним засобом завоювання українських земель окупантом була війна, насильство, остільки основним засобом визволення українського народу також мусить бути війна у точному розумінні цього слова. А війна – це саме така форма боротьби, в якій усе вирішується за допомогою сили.