середа, 11 квітня 2012 р.

Намул Неволі


Дмитро Донцов

В Індії, в Індонезії, в Китаю — і не тільки там – націоналістичні, визвольні рухи набирають соціалістичної, і навіть комуністичної закраски, часто промосковської. Почалася ця "еволюція" з німецького націонал-соціалізму. Перше підкреслення не націоналізму, а соціалізму, далі — пакт приязні з Московщиною, нарешті — не принципіальна, а вимушена війна проти Росії (як вимушеною, не принципіальною була б і 3-тя світова війна, війна Заходу проти Росії). А при тому — укрите або явне захоплення "генієм" московського народу, що виявилося спочатку пактом неагресії 1939 р., а потім власовщиною і повною анемічністю антибільшовицької пропаганди в гітлерівській Німеччині.
Після підписання того фатального пакту, в останній книзі "Вісника" (вересень 1939 р.), писав я з того приводу, що ніякі пакти тривалого рішення української проблеми не створять, — "не створить і останнє залицяння Гітлера до Сталіна... Поступового паралічу московської імперії не зможе стримати Сталін, ні стримати розростання його смертельного ворога — українського самостійництва, — Гітлер. Цю проблему (українську) — писав я — можуть запропастити самі українці і в цьому велика небезпека". Щоб відвернути її, Україна "мусить видати людей, які поставили б цю проблему співмірно з її величчю"...
Небезпека була в тому, щоб ті, які претендували стати на чолі визвольного руху, самі не заразилися отруйною "правдою" Сходу (соціалізм, інтернаціоналізм, "триєдина Русь", марксизм, комунізм), — перше, і щоб вони не вступили на згубний шлях домовленостей з тими чи іншими московськими групами, чи з "русским народом" (союз з Росією", "спільна боротьба" за "нову" Росію). На цей згубний шлях — став демо-соціалістичний провід визвольного руху в 1917 році. Найбільш активні сили української стихії тоді були: "шовіністичні", тобто любили тільки свою Правду, а не й чужу. Вони були ксенофобні, тобто ненавиділи тих зайдів, які були агентами того чи іншого чужинецького імперіалізму. Вони були явно антисоціалістичні, нарешті — релігійні і агресивно до тих зайдів настроєні. Ці активні сили — в повстанських загонах, в українській армії творили величезну більшість. Але їх очолював провід, який — крім одиниць — був зовсім чужий психології тих активніших сил народних мас. Провід — у своїй більшості — провадив нещиру війну з більшовизмом (якого ідеї многі в проводі поділяли), чи з москалями (яких уважали за братній народ), провадив, як гітлерівці, вимушену війну.

Авангард Москви на Заході


Дмитро Донцов

(З приводу однієї книги)

Арнольд Марголін 
В 1946 році вийшла одна книга українського соціаліста ("соціаліста-федераліста"), який тішиться великою пошаною в українських соціалістичних, і навіть наукових колах, отже може уходити за речника наших марксистів. Цю книгу дуже мало реферували, а коли реферували, то замовчуючи істотне в ній. Тим часом саме тепер про неї варто нагадати українським читачам. Ця книга називається — "From a Political Diari, Russia, the Ukrainen and America, 1905-45". Видано її в 1946 році, а її автором є знаний п. Арнольд Марголін.
Колишній член української партії соціалістів-федералістів, колишній посол УНР в Лондоні, Марголін називає себе речником українських "демократичних кіл". Основні ідеї книги? Вони такі: що більшовизм еволюціонує в бік демократії; що активна боротьба з червоним гітлеризмом непотрібна, а подекуди шкідлива, та що метою українців повинна бути не самостійна держава, а втілення до Росії. У січні 1918 році, в розпал боротьби за самостійність, п. Марголін пише, що українська держава – це лише "логічний крок для створення у відповідному часі сполуки всіх неросійських країн імперії з властивою Росією" (ст. 29). В червні 1919 р. він подає меморандум британській делегації на світовій конференції в Парижі, в якому радить створити в неросійських країнах колишньої царської імперії "місцеві уряди", або підтримати такі; але, що "дальша еволюція йому неясна", чи треба їх лишати самостійними чи ні, бо, мовляв, ще невідомо, чи ці народи хочуть жити самостійним життям (ст. 47 і 196). Це було в червні 1919, коли Україна кривавилася в боротьбі за самостійність, але цього плебісциту крові "демократові" Марголінові не вистачало, йому треба було ще іншого плебісциту.