Воля народам! Воля людині! За Українську Самостійну Соборну Державу! (Ідеологічний вишкіл, конспект)

Викладаємо унікальний документ епохи визвольних змагань Українського Народу проти Совіцької окупації - Конспект лекції з програми ідеологічного вишколу Організації Українських Націоналістів. Тут стисло викладене вчення про Українську Самостійну Соборну Державу. 

От про що мріяли і що планували будувати наші борці ведучи нещадну війну проти  польських, німецьких і совіцьких загарбників. Вже тоді вони закладали основи майбутньої суверенної України.

Прочитайте і самі зробіть висновки, хто нині є націоналіст, а хто, ховаючись за  святими іменами герої, насправді намагається провести ревізію вчення. Зробіть висновок і вибір... З ким Кожен з нас і за що бореться? 

Хто кличе до революції, повалення окупаційного режиму, побудови нової Української держави, а хто сповідуючи "реальну політику, мирні шляхи здобуття влади, не припустимість пролиття української крові", насправді стає на службу окупаційній владі, стає зрадником і колаборантом.

Ось вам, друзі, один з крихітних орієнтирів і маяків справжньої відданості і бачення майбуття нашої Вітчизни, принесене з глибин історії!

Яка філософія зобов’язує членів ОУН

Справа філософічних теорій, тобто справа переваги матеріалістичної чи ідеалістичної теорії, в науці не вирішена. Кожне нове відкриття в хімії, фізиці, біології, економічних науках – все кидає нове світло на розвиток і інтерпретацію раз одної, то другої теорії. Отже ми, як політична організація, організація, яка бореться не за такі чи інші теорії, а за визволення України, не можемо зв’язуватись на життя і смерть з жодною з них. Якщо б поступили ми інакше, то були б змушені міняти свій світогляд з кожним відкриттям в науці або вірити в те, що не заслуговує на віру. Тому ОУН залишає цю справу науці й науковцям.

Чи така постановка справи послабить нашу світоглядову єдність і світоглядову діяльність.

Якщо б ми клали в основу свойого світогляду та ідеології цю чи іншу філософічну теорію, тоді так. Але нашу світоглядову цінність становлять не ці чи інші теорії, а ідея вільної України, ідея справедливого суспільства, ідея революційної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державну (УССД), ідея спільного фронту поневолених народів, – ось наша основа всіх основ. За ці ідеї зобов’язаний боротися член ОУН, незалежно від того, чи буде він уважати, що в основу світу і життя покладений матеріальний чи духовний первень. Бо чи правдою є одне чи друге, то це не зміняє факту, що український народ знаходиться в національній, політичній і соціальній неволі у російсько-большевицьких імперіалістів і тому обов’язком кожного члена ОУН боротися за визволення нашої Батьківщини.

Якщо б навіть ідеалістична теорія більше нам відповідала, то чи ми встоїмося перед доказами науки. Ні! Ми, прийнявши її, попали б у стан закостеніння і в зудар з наукою. Ми дійшли б в цьому до подібного становища, що й большевики. Світоглядово-ідеологічний догматизм згубний для політичного руху. Такий рух збільшує в цей спосіб число своїх ворогів. Бо крім національних і політичних ворогів, добавляються ще й вороги з табору науковців. Прикладом може послужити Маркс і марксизм. Життя перекинуло його теорію догори дном. І не тільки життя. Перевертали і перевертають цю теорію т. зв. Марксисти (Бернштейн, Каутський, Лібкнехт – німецьки марксисти; Плеханов, Мартинов, Ленін, Сталін – російські марксисти). Всі вони або під натиском життя, або для своїх клікових і імперіалістичних цілей тлумачили на свій лад теорію Маркса, замінювали і перекручували її основні положення.

Зв’язність політичного руху з однією теорією спричинює ідеологічні кризи. Якщо такий рух є при владі, то він силою здавлює свобідний розвиток науці, яка викриває нові, небажані для нього елементи, і знищує науковців. Типовим цього роду рухом був гітлеризм і є большевізм.

При оцінці матеріалістичної теорії належить потрактувати окремо матеріялізм, як науковий напрямок взагалі, а зокрема – матеріалізм Сталіна. Це два окремих поняття. Наша Організація залишає справу критики матеріалістичної теорії науковцям. Але з матеріалістичною теорією, як і з практичною політикою Сталіна, ОУН вела, веде і буде вести безкомпромісову боротьбу. Бо сталінський матеріалізм – це теорія, яка призначена виправдовувати, маскувати, узаконювати імперіалістичну й експлуататорську політику Сталіна, русифікувати і денаціоналізувати неросійські народи. Не матеріалістична теорія являється основою сталінської політики, а навпаки, Сталін своєю цією теорією виправдовує і прикриває свою варварську й імперіалістичну політику.

Не слід також у підході до справи матеріалістичної чи ідеалістичної теорії, як наукових напрямків, підходити невластиво і вульгаризувати їх. Наприклад людина, яка визнає матеріалістичну теорію – це шкурник, самолюб ті взагалі людина асуспільна, а знову людина, яка ідеалітичну теорію – це людина найкращих моральних якостей. Це не відповідає правді. Бо й одна. Друга людина може бути однаково злою або доброю, залежно від її моральних вартостей, і виховання. Для нас, як політичного руху, найважливішою справою є моральні вартості людини: високий український патріотизм, ідейність, чесність, активність мужність, сильна воля. І таких людей ми мусимо виховувати.

Отже, як бачимо, не у визнанні такої чи іншої теорії лежить ключ до визволення України, а в ідеї, у високоякісних і мужніх кадрах. Вірність Україні, силу мужність і готовність віддати для Неї все, - ми черпаємо не з тої чи іншої теорії, а черпаємо це все з нашої Правди, з любови до свого народу, з почуття обов’язків перед Батьківщиною.

Тому члени ОУН не зобов’язані офіційно визнавати одну чи другу філософічну теорію. Члени ОУН зобов’язані визнавати ідею УССД, визнавати єдиноправильність нашого революційного шляху, правильність нашої революційної тактики, вирощувати в собі й народі почуття всевідданого служіння Батьківщині, мужність лицарськість і готовність віддати Україні свій перший і останній подих. Це наша віра, і вона зобов’язує всіх членів ОУН.

ххх

Справу свободи у визнанн філософічних теорій (ідеалістичної чи матеріалістичної) вирішено і затверджено Постановами III. НВЗ ОУН.

Цієї постанови не вільно нікому порушувати та офіційно приневолювати членів ОУН визнавати одну чи другу теорію.

Усі ці твердження одної чи другої теорії, які суперечать інтересам українського народу, які послаблювали б його життєву силу і снагу у визвольній боротьбі, які зрештою, не відповідають правді ( наприклад, що людство поділяється на кляси, а не народи нації: що віджилою є національна держава), ми відкидаємо.

Конференція Проводу ОУН у червні 1948 р. затвердила такі основні положення-точки нашого ідеологічного вишколу:

I. Наш погляд на націю;

II. Наш погляд на національну державу;

III. Ідея Української Самостійної Соборної Держави (УССД);

IV. Ідея духовного відродження Українського народу;

V. Добро Українського народу – найвищий наказ;

VI. Ідея народної влади в українській державі;

VII. Ідея безклясового суспільства;

VIII. Концепція власних сил у нашій боротьбі;

IX. Ідея вільних національних держав усіх народів світу;

X. Ідея спільного фронту поневолених народів;

XI. Концепція революційних засобів боротьби;

XII. Наш погляд на роль людини в суспільному житті взагалі, а в нашій боротьбі зокрема.

ххх

I. Наш погляд на націю.

Центральне місце в нашій ідеології займає вчення про націю. І не тільки вчення. Всевіддане служіння українському народові, українській нації – це священний обов’язок, це найвищий наказ для нас. Тому, ми ставимо ідею нації на найвищий п’єдестал і тому, що ідею нації ставимо понад усе, тому й називаємо себе націоналістами.

Націю ми уважаємо окремим твором природи, з окремими, відмінними від других духовними прикметами. Нація – це живі, мертві й ненародженні покоління нашого народу. Бо всі ці покоління пронизувала і пронизує одна засаднича думка – ідея: почуття спільноти і єдності між самими собою, а окремішности по відношенню до других націй; почуття жертовності для добра цілого свого суспільства; спільна боротьба за своє існування (оборона і напад); спільне пережите горе; спільні жертви; спільна радість успіхам:, а на кінець – спільна мова, звичаї, обичаї, традиції, заповіти предків. Все це – головні прикмети, що відрізняють один народ від другого, одну націю від другої.

Нації повстали з первісних суспільних груп: родин, родів, племен. Час, коли всі ці почуття просякли в кров і кість певних споріднених суспільних груп – це, власне, початок народження і формування нації. В подальшому суспільному житті, в пережиті спільної історичної долі і не долі, в спільній боротьбі проти зовнішніх ворогів, усі ці почуття робились сильнішими, виразнішими, більш палкими і доходили до все вищого розвитку. Кожне живуче покоління (народ) почувало себе зв’язане сильними духовними і кровними нитками з попереднім поколінням. Кожне живуче покоління користало зі здобутків попереднього, з його надбань і досвіду. Наприклад: наша українська нація: вона оформилась з різних племен, які замешкували в давнині нашу територію (поляни, древляни, уличі, дуліби, тиверці, хорвати, сіверяни). В спільнім пожитті і боротьбі ці споріднені суспільні первні злялись в одне ціле і в горнилі боротьби з різними кочовими ордами та пізнішими наїзниками – так і оформився і викристалізувався український народ, українська нація. Кожне нове українське покоління відчувало свою кровну і духовну зв’язаність з попереднім. Так і наше покоління. Ми знаємо і відчуваємо спільненість і спорідненість з усіми українськими поколіннями, що були перед нами. Одні з них першими відкраяли мечем і плугом оцю землю, на якій ми тепер живемо, обороняли її перед різни наїзників; другі побудували на цій землі державу; треті позвивали могутність цієї держави; четверті втрачали її і попадали в неволю; дальші ж покоління знову піднімалися на борню за визволення і т.д. і т.д.. Кожне з цих поколінь щось внесло в нашу загальну скарбницю. І ми кладемо собі за взір усіх борців за волю України, усіх її героїв, вони дають нам силу, віру і приклад. Так само наше відношення до наступних поколінь не є байдуже. Ми, напр., кидаємо в бій ціле наше покоління не тільки для цього, щоб для нього здобути УССД, але і для слідуючих поколінь. Ми знаємо, що нашими ділами, нашою геройською боротьбою дамо могутню духовну поживу для цілого ряду майбутніх поколінь. Ми будемо моральним хребтом української нації на віки.

Усе це показує нам, які нитки в’яжуть покоління живих, мертвих і ненароджених, як ці покоління одне в одному вкорінене, які живучі сили черпає одне з одного. Тому і нація являється найвищою, найширшою і найповнішою формою життя народу. Одне живуче покоління – є тільки представником нації на час свого життя Не може бути подібним до нації твором одна суспільна кляса (робітництво, чи селянство, чи ітелігенція), бо кожне суспільство не складається тільки з однієї кляси. Також не можуть творити однієї суспільної цілости, напр., Самі робітники кількох країн. Бо ж в одному суспільств можуть бути такі, що орють, сіють – продукують харчові продукти; другі працюють у фабриках – виробляють машини, різні знаряддя, мануфактуру і інші речі, потрібні для широкого вжитку; треті пишуть книги, вчать дітей і молодь; ще інші вишколюють армію, конструюють нову зброю, щоб було з чим стати в обороні свойого народу, коли хтось зі зовні нападе і т.д.. Щойно всі ці кляси разом творять одну гармонійну цілість, взаємно собі допомагають, себе доповняють і тим самим уможливлюють одні другим життя. Щоб так було, щоб одні других не кривдили, не грабили, не експлуатували – до цього і покликана національна держава, яка зобов’язана обороняти і гармонієзувати інтереси всіх суспільних верств.

Уся дотеперішня історія, а зокрема сучасність підтверджують, що нема в світі інших тривких суспільних формацій, крім націй. Все життя поодиноких суспільств обертається тільки на осі ідеї нації. Докази цього бачимо її внутрішньому житті кожного суспільства, і в міжнародному укладі сил та відносин.

Нації не є явище історично перехідне, тобто таке, що виникло в час капіталістичного періоду і в пізнішому часі мало б відмерти (так твердять большевики). Нації – з розвитком цивілізації, культурних умов життя, з ровитком економіки тільки зміцніли, а не послабили. Ми не бачимо ніде в світі ані найменших познак, щоб нації, як окремі суспільні твори, зникали, а їм на зміну приходили, напр., інтернаціональні формації.

Приклади:

1. В СССР при владі большевицка партія, яка називає себе представником соціалістичних і комуністичних ідей, але практична політика цієї партії – це найвищого і найчорнішого видання російська імперіалістична політика; большевики побудували не соціялістичну – інтернаціональну державу, а відреставрували російську імперію, де не російський народ гнобиться, русифікується і все спрямовується на те, щоб їх знищити як окремі твори в користь російської нації; російська мова, культура, звичаї, обичаї накидуються силою другим народам. Правда, в СССР гноблені і російські народні маси, але російські народи знаходяться в тім кращім становтщі від неросійських народів, що його не знищують духовно і фізично як окремі національні одиниці, бо ж фактично існує російська держава, росіяни розставляються на командні становища в поневолених країнах.

2. У Франції і Англії знаходяться при владі соціалістичні партії. Але вони керуються тільки національними інтересами своїх народів.

3. Серед цілого ряду чесних комуністів, які колись вірили в інтернаціональність большевиків наступив гострий зворот при безпосередній зустрічі з російською імперіалістичною політикою. Зворот наступив якраз тому, що російські большевики намагалися накинути комуністам різних народів свою волю й інтереси російської імперії.

4. Ще наш хвильовий стрілив собі демонстративно в голову, бо зрозомів і переконався, що большевицька партія перекинулась у звичайного “Собірателя земель русскіх” (його слова у Вальдшнепах), Югославські комуністи були в кращім становищі і, маючи в руках владу та силу, просто розірвали з російськими большевиками, бо переконалися, що це звичайні імперіалісти і то “імперіалісти”, які більше загрожують Югославії, ніж капіталістичні держави (слова Тіто).

І так зробили б не одні в новоокупованих країнах, але бракує їм або сили, або відваги. Не зробили так і не зроблять тільки люди раби, без чести, совісти й ума, люди, що стали вірними наймитами Москви, зрадниками свого народу.

5. Вся визвольна боротьба народів в Азії, яка повна так героїчних моментів, ведеться, власне, в ім’я ідеї нації, в ім’я свого національного визволення, а не за якісь інтернаціоналістичні ідеї.

Приклади можна помножувати в безконечність, але й цих вистарчить.

Якщо поміж одинокими націями наступає зближення, то воно випливає не з інтернаціоналістичних ідей, а з інтересів нації, яких ці інтереси в даному часі покриваються (спільна оборона перед спільним ворогом тощо). Всілякі проповідування інтернаціоналістичних ідей – це тільки знаряддя в руках імперіалістів для прикриття і виправдання своєї загарбницької політики.

Отже, нація є єдиним і найвищим типом людської спільноти і найповнішою, і найширшою формою життя народу. Такий закон суспільного розвитку.

II. Наш погляд на національну державу.       

   

Національна держава – це держава одного народу, його національним ім’ям вона названа, його інтересам служить, його інтереси обороняє. Є і багатонаціональні держави – імперії. У цих державах один народ підкорив собі підступом або силою всі інші народи, ім’ям завойовника держава названа, інтереси народу – завойовника чи певної кліки кладуться тут в основу всіх законів і політики, а всі інші народи підпадають гнобленню, переслідуванню і нищенню. Так було, так є і так буде в кожній імперіалістичній державі. Тому кожний народ хоче мати свою власну національну державу, свій власний державний дах над головою, свою власну хату (”в своїй хаті своя правда, і сила, і воля” – Т.Шевченко).

Ці народи, які мали і мають свої національні держави, сьогодні мають розвинуту техніку, культуру, науку, високу національну духовність, права на міжнародній арені, щораз піднімається в них життєва стопа народу і т. п.. Народи що перебувають довго в неволі, під пануванням чи “опікою” других, звичайно не мають цього всього і окупанти нищать їх, як тільки вміють.

Очевидно, не завжди було і є все в порядку з внутрішнім устроєм і в національних державах. Але, маючи власну національну державу, даний народ мав і має далеко кращі та більші можливості боротися за зміну, за покращення цього ладу – чи то дорогою революції (Франція), чи дорогою еволюції (Англія). Добившись конституційного ладу в своїй державі, народ став у меншій чи більшій мірі співучасником державного керівництва, співучасником у встановлюванні законів, дістав право вибирати і зміняти уряд, дістав можливості боротися, не наражаючись на поголовну смерть, за розширення своїх прав. Цього права і цих можливостей немає ніде поневолений народ.

Якщо поневолений народ хотів би звільнити існуючий лад у рамах окупантської держави, якщо хотів би добитися своїх прав, то в таких випадках все буде мати проти себе не групу прихильників пануючого режиму, так як це є в національних державах, але буде мати проти себе цілий народ, з рук якого окупація походить. Досвід історії показав, що власна національна держава, хоч би була з найбільш антинародним устроєм, сто разів краще явище, ніж неволя з рук найбільш “поступового” окупанта. Бо від власної кліки народ може скоріше визволитись, ніж спід чужого ярма. А в додатку, коли навіть у власній державі панує антинародна кліка, то все таки народ не підпадає національному гнобленню, національному нищенню. Це нам доказує, що в національній державі народ має найкращі можливості за відповідний народний справедливий лад. Добившись цього ладу, народ може свобідно і всебічно розвиватися: підвищувати свій духовний, культурний і матеріальний рівень життя та жити, як пристало людям нашого сторіччя. Цю правду зрозуміли сьогодні всі народи в світі. І тому на всіх континентах, на цілій земній кулі йде така завзята боротьба з боку кожного народу за збереження своєї національної держави або за її здобуття. Тому і всі партії, якщо вони не втратили своєї національної чести і совісти та служать своєму народові, прийшовши до влади, думають і працюють не над ліквідацією своїх національних держав, а над їх скріпленням.

Всяку пропаганду про заміну поодиноких національних держав якимись інтернаціональними (державами “робітників і селян” чи сполученими штатами Европи) треба трактувати як дипломатичні і пропагандивні прийоми в руках тих, що ці “теорії” видумують. Це в них засіб до власної цілі.

Важність держави для кожного народу для кожної суспільної одиниці зокрема збільшується ще й тим, що сьогодні надто розширилися функції держави. Тим самим збільшилася її роля в житті народів. Держава перестала бути власністю, приватною інституцією монарха чи диктатора, перестала бути засобом панування і гноблення народу, а стала організованою формою життя народу, керівником різних ділянок його життя, сторожем і оборонцем прав, майна і життя своїх громадян. Якщо так не є ще в багатьох народів, то вони борються чи будуть боротися, бо примусить їх до цього саме життя, за те, щоб так було.

Сьогодні держава являється власником підземних багатств, великих промислових і торговельних підприємств, власником рік і морів, керівником виробничих процесів і розділювачем витворних продуктів, керівником у вихованні молодого покоління, фундатором і опікуном розвитку культури і науки, організатором охорони народного здоров’я і т. д.. Якщо народ немає своєї держави, а всі ці функції на його території виконує чужа – окупантська держава, тоді всі справи в тих ділянках вирішуються в користь окупанта, а на шкоду поневоленого народові. У таких випадках все буває так, що підземні багатства поневоленого народу вивозяться до метрополії; промисл розбудовується так, щоб служив до черпання сировини з його території; виборчими процесами окупант керує так, що його представники є інженарами, техніками, механіками, директорами, а сини і дочки поневоленого народу – чорними робітниками, які дістають за роботу забагато, щоб вмерти, а замало, щоб жити; виробляє такі продукти, які потрібні їй на вивіз і для себе, а не для поневоленго народу; вихованням старається денаціоналізувати поневолений народ, здавлює розвиток його культури і науки та в усьому спихає його на дно.

Тому національна держава – це найкраща організована форма всебічного життя суспільства, це єдиний і найкращий гарант і оборонець волі, прав, майна і життя кожної національної спільноти і кожної її одиниці зокрема.

III. Ідея Української Самостійної Соборної Держави (УССД).

1. УССД – це, в першу чергу, держава українського народу на його власній землі. В ній український народ буде самостійним господарем, вона буде організатором і оборонце в першу чергу і головно його розвитку та життя. Національні меншини, в міру їх прихильного відношення до української держави, звичайно будуть мати рівні права дані їм українським народом.

2. УССД – це самостійна і ні від жодних зовнішніх сил незалежна держава. Уряд УССД буде відповідальний тільки перед українським народом і тільки його інтересам буде зобов’язаний служити. Ми не дозволемо нікому і ніколи підміняти ідеї самостійності і незалежності української держави жодними автономіями, федераціями, штатами і тому подібними прикривками поневолення. Ми, ОУН, по відношенню до цієї справи були, є і будемо все і всюди не примиримі принципіалісти. Ми за це будемо битись до загину і хочби проти кого. Ми такий самий народ, як і всі інші в світі і маємо такі самі права. Так ставити справу диктує нам національна честь і життєві інтереси українського народу, боронити яких ми зараз, а в майбутньому українська держава – покликані.

3. УССД – це суверенна влада українського народу на всіх його етнографічних землях. Чужої землі ми не хочемо ані метра, але й своєї ані п’яді не дамо.

4. УССД – це народна влада. Народном вибрана, для народу служити зобов’язана і перед народом відповідальна.

5. УССД – це справедливий соціальний і політичний лад, який дасть підстави і можливості до всебічного розвитку та забезпечить належне життя всім українцям: селянам, робітникам і інтелігентам, та всім громадянам України.

IV. Ідея духовного відродження українського народу.

Природньо український народ обдарований дуже високими духовними якостями і різнородними спосібностями. Є в нього державно-творчі здібності, лицарський дух, високе відчуття патріотизму, чести, організаційний хист, велика працьовитість і інше. Все це – необхідні прикмети в народі до державного будівництва.

Однак довгі роки бездержавности, довгі роки неволі залишили свої сліди. Тим більше неволя лишила спустошення, що український народ був позбавлений своєї провідної верстви. Різні окупанти на різний лад ламали його душу, прищіплювали йому почуття меншовартості, держали його в безпросвітності, в матеріальній нужді. У зв’язку з тим підупала серед українського народу національна свідомість, політичне вироблення, бойове наставлення, а серед інтелегенції значно притупився національний інстинкт. Це в 1917-20 рр. Бо наші тодішні провідники не вміли і не зуміли відшукати ідеї української державності в суматосі різних космополітичних і інтернаціональних “ідей” і “ідейок” та щей власними руками заслоняли її прозорість. Тому заки думати про політичну революцію, треба провести насамперед революцію української духовности. Треба:

а) викорчувати всі залишки неволі;

б) відродити національну свідомість, витворити бажання власної державности і перетворити його в жадобу;

в) виплекати волю до боротьби, суспільну активність, солідарність, мужню і геройську духовність;

г) виробити в народі політичну мудрість і активність, щоб був він здатний до державного будівництва.

Все це взяла на себе ОУН. Праця і боротьба над духовним переродженням українського народу – це одна з найважливіших ділянок нашої підпільної роботи під сучасну пору. Без такої підготовки, без витворення в нашому народі таких прикмет навіть і думки бути не може про можливість здобуття власної держави.

Духовні сили народу – це основні сили. Бо чи схочемо ми мати мужніх воїнів і полководців, які за Україну готові йти на смерть, чи всевідданих активних діячів у адміністрації, у воєнній промисловості, у закордонній дипломатичній роботі, всюди – на фронті і в запіллі, то можемо їх мати тільки тоді, коли тепер покладем цьому основи, інакше, навіть сприяючі зовнішні обставини нічого нам не допоможуть. 1917-20 рр. – найкращий приклад цього.

На ЗУЗ ми добилися дуже великих успіхів у цьому відношенні. Тут ми мали і маємо з боку народу такі високі і масові зразки геройства, пожертвувань для справи визволення України, що дійсно можна гордитись ними. Але, щоб ці прикмети не опустили народу, а кріпшали і могутнішали, треба дальше боротися і підносити їх до найвищого пункту – до зеніту. Однак на більшій частині української території – на СУЗ, справа духовного переродження народу стоїть майже повністтю до зроблення. І крім нас більше ніхто цього не зробить. Тому в сучасну пору ми мусимо основну частину своєї праці й енергії звернути на СУЗ.

V. Добро українського народу – найвищий наказ.

Головною вихідною площиною всієї нашої праці і боротьби є добро українського народу. Ми почуваємо себе його синами і провідниками. Ми почуваємо на собі обов’язок усвідомити свій народ у потребі держави, зорганізувати його до боротьби за неї та повести його до її здобуття і побудови. Ми свідомі того, що нікого не болить серце за те, що наші батьки, матері, брати, сестри, наші діти голодні, обдерті, биті й грабовані всіми окупантами, морені голодом і розстрілювані. Єдино в нашому серці відчувається біль по кожному ударі в наш народ. Тому, що ми керуємось такими засадами, тому, що ми ставимо інтереси цілого суспільства понад інтереси одиниць, понад інтереси однієї кляси, а також понад інтереси одного живучого покоління, то й маємо право мобілізувати всіх українців і українок до боротьби, тому маємо право кидати хочби в найбільш кривавий бій ціле покоління. Бо все це для народу, для його визволення, для його існування і розвитку.

У всякій ситуації, хоч би в найбільш важкій несприяючій для нас, хоч би в обличчі смерти ми, українські революціонери, ніколи не зрадимо свого народу, ніколи не проміняємо його інтересів на “теплі” посади з рук того чи іншого окупанта. Ми все і всюди будемо боротися і за здобуття УССД, і за побудову в ній такого внутрішнього устрою, щоб всі українці мали рівне право та можливості всебічно ровиватися і жити по-людському. Зокрема ми всі мали і маємо в серці і на думці інтереси працюючих мас, бо вони найбільше покривджені, найбільше терплять і їм найбільше треба допомогти, щоб зробити їх вільними, освіченими, заможними і щасливими людьми. Бо ж, власне, ці мільйони так рідних і дорогих нам нуждарів, бідних, обдертих і голодних колгоспників і робітників – це в основному сьогоднішній образ України, це, власне, вона в їхній постаті розіп’ята окупантами. За цю Україну ми йдемо в бої, на тортури, на смерть, за Неї ми стріляємось і розриваємось гранатами.

Власне, вірністю інтересам українського народу ми є найсильніші. Народ це знає. Тому нам з таким досвідом віддають батьки і матері своїх дітей, тому так нам допомагають, тому ми так часто чуємо з уст селян і робітників: “Поки ви ОУН, будете при кермі української держави, то ми певні, що ви нам кривди не зробите, не залишите нас у такому становищі, як ми жили дотепер”. Поки ми такими будемо, то народ все буде з нами, ми все будемо мати опору і підтримку в ньому.

VI. Ідея народної влади в Україні.

1. Як показав досвід історії багатьох народів, що таки найкращою формою національно-державної влади є влада народна, тобто влада не накинута народові одиницею чи партією, а покликана ним, контрольована ним, і відповідальна перед ним. Виборна влада забезпечує державне керівництво перед виродженням у кліку, що з правила буває при диктатурах. Коли б навіть трапився поганий уряд в українській державі, то народ при допомозі національного активу буде мати змогу його змінити чи перед чи по упливі виборчої каденції.

Багато хиб демократичного устрою (ідеального устрою взагалі немає) вдається усунути дорогою виховання суспільства.

2. Фундаментом народної влади в УССД буває конституція, затверджена народом і його найвищим законодатним органом, згідно з якою будуть зобов’язані поступати всі уряди.

3. При побудові народної влади в УССД українські працюючі маси матимуть гарантію того, що програма, яку ми проголошуємо, не лишиться лише обіцянкою, а буде зреалізована нами і всім національним активом, бо народ буде мати на це вплив, контролю і децидуючий голос. Народна влада в УССД буде реалізувати накреслений в нашій програмі соціяльний, суспільний і політичний лад і буде мати найвищим своїм наказом добро цілого українського народу, а одної партії чи кляси.

VII. Ідея безклясового суспільства в УССД.

1. Ідея безклясового суспільства в УССД означає, що обстоюємо такий державний і суспільний устрій, в якому всі українці (селяни, робітники, інтелігенти) будуть рівні в правах і обов’язках і жодна з цих суспільих верств не матиме упревілейованого становища. Бо таке упривілейоване становище в УССД, напр., українського селянства, як найчисельнішої частини нашого народу, означало б дати селянству панівне становище над рештою українського народу – над робітниками і інтелігентами. Такий поділ і така розв’язка срави підривала б єдність і силу українського народу, силу нашої держави і вироджувало б селянство в панівну експлуататорську клясу. Це було б не справедливо, не розумно і, накінець, привелоб нашу державу до упадку.

2. Безклясове суспільство – це не значить, що в нашому суспільстві не буде селян, робітників, інтелігентів. Бо ж, як згадано вже в одній з точок, усе так буде в суспільстві, що різні люди виконують різні функції. Безклясове суспільство – це значить, що всі ці верстви будуть мати рівні права і обов’язки, це значить, що інтерси одних не будуть розвиватись коштом других, що всі матимуть одинакові можливості розвивати свої сили та здібності, що відноситимуться один до одного як до брата, а не як до ворога. Українська держава однаково буде дбати про те, щоб мав незалежне життя і український селянин, і український робітник, і український інтелігент.

3. Ми виходимо з того заложення, що всі люди, чи то в нашому народі, чи в кожному іншому, родяться рівними і з морально-суспільного пункту бачення однаково вартісними. Звихає поодиноких одиниць, скочує до нужди, а відтак до злочинів становище й атмосфера, в яких формуються і живуть. Найкращою школою, що випускала б у життя людей з добрими моральними якостями – це справедливий соціальний, суспільний і політичний лад в національній державі та належно поставлене виховання.

4. Основним Законом в УССД, який впливає з засади безклясового суспільства, - буде забезпечення кожного українця і українки рівним правом у життєвому старті. Тобто забезпечення законом того, що кожна новонароджена і підростаюча людина з сім’ї українця – селянина, робітника, інтелігента – буде мати однаково широкі можливості і рівне право, без огляду на своє походження, розвиватись так, щоб у дитинстві недоїданням, важкою працею матері і гризнею в рідні вона не була підірвана фізично і морально; щоб кожна українська дитина мала однакове право і можливості до здобуття освіти і бажаних нею кваліфікацій; щоб опісля мала однакове право і можливості створити собі свій варстат праці та жити вільно, культурно, заможно і щасливо.

5. Безклясовість українського суспільства в УССД забезпечують не тільки закони, але й цілісна побудова ладу української держави і кожночасні корективи державних законних органів, як також відповідно поставлене виховання.

VIII. Концепція власних сил у нашій боротьбі.

1. Концепція власних сил є основою нашої революційної стратегії і тактики. Вона протиставляється орієнтації на чужі сили в нашій визвольній боротьбі, визнавцями якої були і є різні українські опортуністичні угрупування. Ми опрокидуємо орієнтацію цих елементів, бо вона не реальна.

Вона звела б наш рух до агентури зовнішніх сил, а в найкращому випадку здала б справу нашого визволення на волю і примхи зовнішніх чинників (тої чи іншої держави – ворога СССР).

2. Концепція власних сил у нашій боротьбі – це будування нашого визволення на силах українського народу, бо тільки український народ може всевіданно, до останнього віддиху постояти за себе. Постановка на власні сили уможливлює ясно бачити спроможність в досягненні мети, бачити і розуміти всі шанси та тягарі, які в цій боротьбі матимемо; така постановка творить віру в себе, у свої сили, показує народові ве5личину і тягар завдань. Народ з такою постановкою не чикатиме, як заспаний і лінивий кіт, поки хтось принесе йому визволення, а кинеться, як лев, на свого окупанта і мечем відрубає собі те, що йому природньо належить. Це ж одночасно взагалі єдина постановка, на якій поневолений народ може мати реальні вигляди на виграну. Бо чи ж знає історія випадки, щоб хтось дав визволення і державу і державу другому. Опортуністи думають, що “культурний світ” змилосердиться над нами і буде битися проти нашого ворога, щоб допомогти нам визволитись. Це безгранична наївність. Цей світ занадто самолюбний, занадто він лбить себе, щоб думати про наше горе і визволення.

3. Концепція власних сил – це побудова нашої визвольної політики на таких силах, які готові активно боротися і гинути за УССД, боротися до загину. Такі сили ми можемо знайти тільки в українському народі. Бо ж УССД – це його справа, це питання життя нашого і слідуючих поколінь. Для чужинців – ворогів нашого ворога – справа нашого визволення менше або більше байдужа. Не бракує й таких, що хочуть шукати в Україні колонії. Чи можна на такі сили покладатися.

4. Концепція власних сил – це розбудова в українському народі найперше сил духовних, а дальше – фізичних і моральних до боротьби за УССД. Ми зможемо створити кількамільйонну армію яка не знатиме слів “полон” і “взад”, зможемо зробити фронт і запілля одною могутньою бойовою машиною тільки тоді, коли попередньою підготовкою піднесемо якнайвище духовні якості українського народу. Пам’ятаймо, що люди з рабською психологією глухі на зов бойових сурм. На їхній зов спішать в ополчення ті люди, які мають виношену в серці свою ідею, за яку треба тепер іти боротися і вмирати, люди, яких кров, свідомість і ціла істота просякнута лицарським духом, мужністю. Якщо ми хочемо, щоб у відповідний момент кожний українець, що опиниться у ворожій армії, обернув дану йому ворогом зброю проти окупанта України, то ми мусимо вже тепер вложити в серце й ум кожного українця нашу українську державницьку Правду. Це, власне, і робить наша Організація.

5. Власні сили потрібні не тільки для ведення визвольної війни в остаточному бою, але й для організування оборони перед нищенням народу з боку окупантів вже тепер. Треба й тепер вчити народ оборонятися перед наступом ворога, щоб він вмів не тільки ловити за боляче місце, але щоб вмів віддати. Це революціонізує народ, робить його лицарським, перетворює в армію з найвищими бойовими спроможностями. А сьогодні, коли окупант хоче нас знищити як окрему націю, така боротьба необхідна.

6. Для розбудови власних сил в остаточному ж моменті, в час, коли весь народ піде на боротьбу, треба мати поневоленому народові ядро сил, від яких почнеться розбудова й армії, і державного апарату. Такий народ мусить мати провідну силу, яка вже має ясні і викристалізовані плани дій, яка провела вже відповідну підготовку до остаточного акту боротьби. Ми бачимо на прикладі своєї історії, як трагічно відбилась відсутьність цих сил напередодні і в початках Визвольних Змагань у 1917-20 рр., а якою спасенною була ця сила в постаті Запоріжської Січі в час повстання Богдана Хмельницького. Власне, Запорожська Січ була тим ядром, з якої повстала могутня армія Хмельницького і цілий державний апарат, це, власне, тих “десять тисяч іскор”, які, за словами Івана Франка, запалили пожежу визвольної революції в цілій Україні. Таким ядром керівних революційних сил, з якого розбудується вся бойова потуга України в момент всенародного зриву, є, власне, наша ОУН. Наша ОУН – це ті “десять тисяч іскор”, це мозок Української Національної Революції. ОУН дасть початок народженню української армії (так як дала УПА), ОУН дасть початок українському урядові, ОУН дасть приклад і почин геройської боротьби та взір всевідданого служіння Україні. Єдина ОУН має в своїх руках ключі до визволення України.

7. Неправдою є, що еміграція може відіграти ролю організатора Української Національної Революції. Досвід учить, що еміграція, відірвавшися від рівного грунту і народу, по якомусь часі деморалізується, не знає болів і сил свойого народу, затрачує віру в його спроможності. А дуже часто – ради здобуття засобів прожитку – скочується до вислужництва чужим силам. Еміграція може відіграти корисну ролю у визвольній боротьбі тільки тоді, коли вона являється одним зі звен довгого ланцюга боротьби, якої база і головне ядро є на рідних землях. Без такої боротьби в краю лише поодинокі чесні і активні люди на еміграції можуть у відповідний час прийти на рідні землі і розпочати працю над усвідомленням народу та організувати власні сили, які колись могли відіграти свою ролю. У нас, на щасття, є і керівне революційне ядро, і вирішена та ясно виложена вся постановка відносно сил, концепції і способів боротьби за УССД.

8. Концепція власних сил, звичайно, не відкидає допомоги союзників. Навпаки, вона дає всі підстави до того, щоб таких союзників знайти. Бо хто ж схоче йти з нами на союз, коли ми не будемо представляти собою серйозної організованої сили. Якщо не будемо цією силою і як народ, і як політичний рух, то не знайдемо союзників ані серед малих, ані серед великих народів. Щоб не бути іграшкою в руках других, в руках “сильних цього світу”, ми маємо бути самі сильні, бо щойно тоді ми зуміємо бути партнером у міжнародному житті. Ми однак проти такої допомоги зі зовні за яку треба платити волею. Ми в цьому випадку стоїмо на становищі, що в кого сила, в того й союзники будуть. Тому основою нашої визвольної стратегії є розбудова сил власних, а щойно в дальшу чергу шукаємо союзників і приготовляємось використати всі зовнішні сприятливі обставини для нас. Звичайно, не передчасні повстання і в таких обставинах, коли і зовнішня ситуація, і внутрішня, і сили, якими диспонуємо ми і ворог – коли все це стоїть на стороні ворога і ми не маємо ніяких виглядів на успіх, ми в таких випадках збройного зриву не піднімемо. В такій ситуації ми все будемо продовжувати працю і боротьбу над тим, щоб всі ці шанси привернути до наших рук, щоб створити собі таку обстановку, в якій ми з певністю зуміємо здобути перемогу.

IX. Ідея вільних національних держав усіх народів світу.

1. Ми проти всяких імперіалізмів, бо при їхньому існуванні один народ гнобить і визискує другого. Імперіалізм спричинює часті війни між народами, спричинює массові жертви в людях, руїни людського дорібку, культури, деморалізує ті народи, які поневолюють других. В додатку сам народ-поневолювач також дістає з того приводу дошкульні удари. В час поневолення других народ поневолювач виладовує всю свою енергію на вдержання апарату гноблення ( великих органів поліції, тюрм, війська), замість зужити цю енергію на творення власних вартостей ї ними жити. Коли поневолений народ таки визволяється) а це станеця скоріше, чи пізніше), тоді народ-поневолювач переживає нераз цілі десятиліття страшну матеріальну і моральну кризу. Спричинює це:

а) побудова і достосована до умов колоніяльних, а не до самовистачальних – ціла господарська система поневолювача) розбудовується головно промисловість з наставленням на експорт в колонії черпання сировини з них;

б) призвичаєння жити коштом других, розпалений інстинкт наживи, хабарництва, підкупства, лінивства і взагалі різнородна деморалізація.

2. Ми зокрема проти російсько-большевіцкого імперіалізму, бо він поневолює наш і другі народи. Поневолюючи других, ворог черпає з того ресурси на наше поневолення і навпаки.

3. Ми за вільні національні держави всіх народів світу, бо це найсправедливіша форма життя народів. Така система заставить кожний народ жити і працювати на своїй землі і для себе. Вона зменшить число воєн, жертв людських, жертв моральних і матеріальних. В такій системі всі народи і всі люди працюватимуть для свойого духовного, культурного і матеріального розвитку і не будуть тоді кидатися одні другим до горла, як голодні вовки.

4. Ми в першу чергу за вільні національні держави поневолених большевиками народів. Ми самі в неволі пізнаємо тягар ярма на плечах других. Система вільних національних держав зліквідує базу для російського імперіалізму і заставить Росію (якщо інші середники не поможуть, то й силою) жити на своїх етнографічних землях. Така розв’язка дасть Україні і всім поневоленим народам сприятливі умови до державного існування. Якщо б Росія залишилась як окупант на всіх інших землях поневолених народів, а ми хочби і визволилися, то в таких обставинах українська держава була б завжди загрожена і жила б під пресією Росії. Розподілом російської імперії на самостійні національні держави ми створемо найкращі умови для життя і розвитку УССД, для життя і розвитку держав других народів, для побудови справедливого і тривалого ладу на Сході Европи.

Ми горді тим, що кладемо своєю працею і боротьбою основи під цей новий лад, що ми започатковуємо нову епоху життя для народів Східної Европи і підбольшевицької Азії.

X. Ідея спільного фронту боротьби поневолених народів.

1. Кожний народ, який знаходиться в стані війни зі своїм ворогом, а одночасно ворог переважає його своїми силами, шукає союзників для забезпечення собі перемоги. Міжнародні союзи будуються не на симпатіях між поодинокими народами, бо таких у політиці немає, а на інтересах народів, на інтересах, які в цей час покриваються. Союз може бути і груповий, до якого входять багато народів. В такому випадку всі ці народи мають на певний час спільну мету, впливаючу з власних національних інтересів кожного зокрема. Такий уклад сил і протележностей є і в сьогоднішньому світі.

Наш ворог – большевицка Росія – поневолює і наш народ, і цілий ряд других народів, а в парі з тим загрожує поневоленням цілому світові. В такій обстановці ми, ставши посідачем власних сил, можемо шукати союзу з усіми цими народами. Але не все так є, що ворог нашого ворога – наш приятель. Буває і навпаки. Тому ми в основу нашого відношення до цих ворогів нашого ворога ставимо їхне відношення до державної самостійности України. Отже, союзниками можемо вважати тільки ті народи чи держави, які визнають наше законне право на самостійність.

Ми поділяємо народи, які можуть стати нашими союзниками – на союзників природних і потенціальних (таких, що ще не висловили свойого становища до нас або, хочуть вони цього чи ні, своїми діями створюють сприятливі обставини для нас). Нарешті – це ті народи, що так само як і ми поневолені тим самим ворогом, так само прагнуть визволення і справу державности України трактують як сприяючий і гарантуючий факт їхнього державного існування. Другі – це держави, що знаходяться в конфлікті з СССР або ті народи, що поневолені большевиками, але не прихильно або байдуже відносяться до УССД.

Поневолені народи ми поділяємо за їхньою національно-державницькою свідомістю, боєспосібністю та вартістю союзу на такі категорії:

а) Давно поневолені Росією народи з високими бойовими якостями і національною свідомістю. До них належать: грузини, вірмени, азейбарджанці, інгуші, осетини, кабардинці – кавказькі народи; литовці, латиші, естонці, і новозагрожена фінлядія. Це найпевніші союзники України. В них є підпільні большевицкі організації і належні предстаництва за кордоном. Їхній союз з нами має стійкі підстави, бо їм, як і нам, російські імперіялісти завдали великих ударів, і вони, як і ми всесторонньо змагають до ліквідації російської імперії. Тому на союз з ними можемо числити і в час боротьби за повалення большевіцкого режиму, і в час евентуального наступу нових (білих чи яких там красних) російських імперіялістичних сил.

б) Давно поневолені Росією народи, але з низькою національною свідомісттю. До таких належать: білоруси, казахи, таджики, калмики, киргизи, узбеки і ряд дрібних сибірських народів. У цих народів є ненависть до большевиків, є бажання зміни, але бракує свідомого наставлення і волі до боротьби в теперішніх умовах, бракує і самих революційних організацій, а якщо й є, то дуже слабі. Ці народи ми можемо вважати стихійною бойовою силою в час збройного зриву проти большевиків. Але наразі важко передбачити, яка організована сила – мілітарна і державницька – викристалізується в цих середовищах.

в) Новопоневолені большевиками народи. До них належать: Польща, Чехословаччина, Румунія, Мадярщина, Болгарія, Албанія і особливо загрожена Югославія. У цих народів є висока національно-державницька свідомість і вони, по пережитті кризи, будуть ставити серйозні реальні сили в боротьбі проти большевизму. Треба тільки ці сили об’єднати. Ці народи відіграють значну ролю при поваленні большевицького режиму, за те меншу при розподілі ССР на національні держави, і в час евентуального наступу т.зв. білих російських імперіалістів. Причина цього лежить в тому:

1. Що ці народи незнають ще як слід загрози всякого російського імперіалізму і переконані твердо в тому, що треба валити не тільки большевицький режим, але й російську імперію в цілості;

2. Що існує багато вогнищ територіяльних конфліктів між ними самими і це може спричинити війну в їхньому нутрі зараз по програнні большевиків з їхніх тереторій;

3. Що деякі з них (Польща, Румунія, Мадярщина) можуть виступити з тереторіяльними претенсіями відносно України і тим самим стати нашими ворогами.

Одною з держав, яка може бути в майбутньому добрим союзником України, є Туреччина. Вона весь час живе під загрозою російського імперіялізму і бажає послаблення Росії.

В час боротьби проти російського режиму можуть відіграти певну корисну ролю навіть російські народні маси, якщо не піддержуватимуть, будучи загроженими імперіалістичним чадом, Сталіна так, як німці Гітлера. Однак ми не сміємо легковажно розцінювати це питання. Російські народні маси заражені в дуже великій мірі імперіалізмом, расизмом і шовінізмом, здеморалізовані своїми кліками, навчені жити коштом других. Тому є більше підстав для того, що вони підуть за своїми червоними або білими імперіалістами. Останні можуть підіймити загарбницький похід проти України і других народів вже по поваленні большевизму. На цю евентуальність Україна мусить забезпечитись від перших днів, мусить створити велику регулярну армію і тісним союзом з національними державами бувших поневолених народів бльокувати Росію, щоб у зародку здавити її імперіялістичну вилазку.

В основному ми мусимо ставити як фундаментальний камінь нашої міжнародної політики таку засаду: 1. Творити передумови до визволення України і до існування УССД в майбутньому – до створення і скріплення системи національних держав в Східній Європі і підбольшевіцькій Азії.

Союз поневолених большевиками народів являється сьогодні вже діючим організованим тілом, яке має назву – Антибольшевицький Бльок Народів (АБН). До АБН належить значна частина давно – і новоокупованих народів. АБН – це не союз України зі всіми тими народами, що ввійшли в його склад, це союз усіх зі всіми. Однак нашим завданням в цьому союзі – чітко визначити і пильно берегти інтереси України, бо це наш священний обов’язок.

АБН веде зараз пропаганду і дипломатичну акцію на міжнародній арені, мобілізуючи публічну опінію світу проти большевиків, а в користь поневолених народів. Згідно зі статутом АБН, в його склад можуть входити (і входять) не тільки поодинокі народи, але і регіональні союзи тих народів, які мають особливо близькі та спільні інтереси. Наприклад, до АБН входять: Союз Прибалтійських народів, Союз Кавказьких народів, Балканський Союз.

Україна повинна скріплювати взаємини і допомагати в розбудові сил, а в першу чергу тим народам, які будуть нашими союзниками в усякій ситуації і проти всяких російських імперіялістів.

Загальне число всіх поневолених большевиками народів (крім росіян) досягає 250 мільйонів людей (це число побільшують: Манджурія, Північна Корея і завойовані провінції Китаю). Отже, в час загальної мобілізації з цих 250-ти мільйонів можна поставити 35-50 мільйонову армію, щонайменше. Значить ідея фронту поневолених народів цілком реальна ідея. Треба тільки сили цих народів зорганізувати і об’єднати. Така сила може цілком певно розправитися з большевизмом без всякої зовнішньої допомоги. Над цим, власне, в теперішній час треба працювати і всім визвольним антибольшевицьким усіх поневолених народів.

XI. Концепція революційних засобів боротьби.

ОУН визнає за єдиноправильні і єдиноуспішні методи боротьби за здобуття УССД – методи революційні. Суть революційности нашої тактики полягає в тому:

1. Що ми не обмежуємося до проголошення деклярації, а активно боремося за досягнення нашої цілі, що ми самі стоїмо безпереривно на бойових позиціях і виводимо на ці позиції цілий український народ та мобілізуємо всі ресурси і всі сили до виграння останнього бою.

2. Що ми не вирікаємось своєї мети, а безстрашно прямуємо до неї в усякій ситуації: чи то тоді, коли окупант іде на певні уступки, чи тоді, коли він з лютістю і жорстокістю звіра кидається на нас, кидає всі свої сили і примінює найбільш варварські методи боротьби з нами. Наша постава в таких ситуаціях заключається в одному слові: боротьба. Боротьба без огляду на жертви і труднощі, боротьба до загину, за життя і смерть. Така постава – мужня і героїчна боротьба – єдино може дати і дасть нам перемогу.

3. Що примінюємо радикальні, насильницькі методи боротьби, не зважаючи на те, що вони суперечать законам окупанта. Ми б’ємо і нищимо ці закони, бо вони б’ють і нищать наш народ. Ми не чекаємо “слушного моменту” з заложеними руками, поки ворожа система “розвалиться”, ми своїми діями організуємо і приспішуємо її падіння.

4. Що ми організуємо боротьбу в краю, на рідних землях, а не на еміграції. Ми не емігранти, не політичні втікачі, не жертви політичного ворожого переслідування, ми – революціонери, воїни, озброєні апостоли Української Національної Революції, ми добровільно станули на цей шлях і горді тим, що своєю працею і кров’ю кладемо підвалини під могутню Українську Державу, під новий лад на сході Европи.

5. Що ми приняли спеціяльний стиль безкомпромісової боротьби проти окупанта: глибоке збройне підпілля, а водночас – підпілля, що перебуває на зовні.

6. Що ми організовуємо опір, оборону, наступ проти окупанта на всіх ділянках життя: духовній, політичній, культурній, економічній і інших площинах.

7. Що ми числимося в нашій боротьбі з усіми поступовими досягненнями людства і самі також вносимо до цієї скарбниці свій вклад. З цієї скарбниці не боїмося брати те, що поступове і сприяє інтересам та розвиткові українського народу.

8. Що ставимо високі вимоги до членів ОУН і до української людини взагалі. Український революціонер мужньо по-лицарськи бореться і по-героїськи вмирає. Цим ми вносимо українську духовність на вершини благородности і величі людського духа, тим ми даємо зразки героїзму як для свойого народу, так і для цілого людства.

XII. На наш погляд на ролю людини в суспільному житті, а нашій боротьбі зокрема.

1. Людина – це духова і фізична частинка даного суспільства. Людина, тим самим, може всебічно розвиватись тільки в рамах свойого суспільства, тільки в ньому є початок і кінець її життя. В залежності від долі суспільства – така ж доля одиниці. Найвищий обов’язок одиниці – служити для добра, розвитку, сили її суспільства, бо в цьому є й її добро, її розвиток, її сила і щасття. Ми, одночасно, проти фальшивого тлумачення цього закону. Ми проти такої засади, яка проголошує, що “держава – все, держава – ніщо”. Такою фразою прикриваються окупанти і диктаторські режими, щоб оправдати свою політику потоптання прав людини і цілковите здавлювання свободи духа і чести одиниці. Ми на державу дивимося не як на самоціль, а як на засіб до цілі. Державу ми розцінюємо як організовану форму життя народу (цілого народу, а не кліки), в якій керівні органи зобов’язані дбати про ріст і розвиток одиниць, охороняти їх перед злочинцями і експлуатацією з боку других. Бо держава по-нашому – це організація народу, а не організація для панування і експлуатації народу. Очевидно, такою державою, що дбає про розвиток одиниці і охороняє її інтереси, є тільки національна держава з народним урядом, а ніколи окупантська.

Але ми також проти сваволі одиниці і проти таких дій з її сторони, які йдуть на шкоду її суспільству. Ми за точним і справедливим розмежуванням прав і обов’язків держави перед одиницею і за таким же визначенням прав та обов’язків одиниці перед своєю національною державою.

2. Ми стоїмо за розвиток людської гідності, національної гордості, суспільної солідарності, високого культурного рівня, мужности одиниць, а проти придавлювання цих почуттів в людині і творення в психології отари, яка сліпо або зі страху покірно піддається волі ватажка. Ми виховуємо свідоме жертвування і самовідречення. Одиниці для добра свойого народу, щоб вона чула насолоду в цьому, щоб уважала працю для рідного народу своїм священим обов’язком, культом, а не примусом чи карою.

3. Особливо місце людській індевідуальності ми надаємо в нашій боротьбі. Ми виховуємо в своїх членів високий патріотизм, сильну волю, характер, мужність, геройськість, високу етику і мораль. Ми цінимо і підносимо людську гідність члена ОУН і наставляємо його на таке ж цінування всіх українців і чужинців (не ворогів). Розвиваємо його власну ініціятиву, полет, дух творчости, праці і боротьби.

До питання нашої тактики

1. Характеристика загальних понять, зв’язаних з цією метою.

а) Революція – латинське слово, що по-нашому означає наглий переворот. Це однак не з’ясовує повноти суті революції, а зокрема суті нашої, Української національної Революції, яку переводить і переводитиме дальше ОУН. Наша революція – це основна, докорінна переміна на краще всіх духовних вартостей українського народу, докорінна зміна в його політичному, соціяльному і культурному житті, це основна переміна укладу сил на сході Європи і в подбольшевицькій Азії.

б) Еволюція – слово того самого походження і означає – повільну переміну, повільний процес.

в) Збройне повстання не слід утотожнювати з поняттям революції, воно є тільки її актом, спрямованим на здобуття влади. А революція переводить зміни в широкому масштабі і в багатьох ділянках життя.

г) Револьта – слово французьке, що означає в нашій мові – заворушення. Це поняття також не може рівнятися з поняттям революції, бо воно є тільки виявом невдоволення існуючим ладом, воно тільки являється протестом, а рідко організованою спробою захоплення влади.

д) Пуч – слово комбіноване, яке означає невдалий переворот.

е) Палатна революція – це насильницький метод, спрямований на перейняття влади і обнімає своєю дією парлямент і уряд або один з них. На практиці цей метод виглядає так: група людей або озброєна боївка партіїї, яка намагається захопити владу, вривається в приміщення парляменту чи уряду і силою примушує їх до димісії, а свою партію проголошує керівною силою і з її волі та кадру встановлюється новий уряд.

Все це, крім революції, яка має багато ширше поняття і завдання, - способи зміни політичного ладу і способи перебрання влади.

2. Чому ми примінюємо революційну тактику в боротьбі за УССД і в чому її перевага.

Щоб визначити правильну тактику в боротьбі за осягнення того, чого прагнуть мільйони українців, тобто за здобуття УССД, нам треба наперед знать суть, закономірність і лінію бігу окупантської політики, його законодавство по відношенні до нас, його практичну політику і тактику в усіх ділянках життя, зв’язаних з нашим народом, а також досвід визвольної боротьби і нашого народу, і багатьох народів світу. Крім того, на вибір тактики, спрямованої на здобуття влади і своєї державної незалежности, впливає також стан національно-політичної свідомости народу, який хоче визволитись, внутрішня і зовнішня ситуація окупанта і зовнішньо-політична обстановка. Все це зібравши разом і належно розцінивши, ясно визначує визвольному рухові, яку тактику треба вибрати, щоб осягнути свою мету якнайскоріше, без зайвих втрат часу, енергії і людської крови.

Ясно, що українські народні маси прагнуть зміни, прагнуть побудови своєї держави, але поряд з цим мусить бути нам ясним також і це питання – в який спосіб і якими силами її можна здобути.

І так: на саме збройне повстання ми за 30 років большевицької окупації (та й не тільки большевицької) не могли піти бо не було ніяких виглядів на перемогу. Забагато тяжіли на українській духовності наслідки довговікової неволі, а також зовнішня і внутрішнє становище наших окупантів не було для нас корисне. На еволюційну переміну, револьту, пуч чи палатну революцію – як на середник переміни і здобуття влади – ми числити ніколи не можемо, бо це можливе до здійснення тільки в рамах своєї національної держави, де питання заключається тільки в зміні уряду. В нас питання стоїть зовсім відмінно. Не про зміну уряду ми мусимо думати, бо не сам уряд нас поневолює. Ми мусимо готуватися до національно-визвольної війни з російсько-большевіцкими імперіялістами і з тою частиною російського народу, яка дає і дасть піддержку своїй імперіялістичній кліці. А частина, треба собі сказати правду, доволі чисельна. Отже, ми мусимо вести боротьбу революційну і насильницькими методами, при допомозі підпільної організації бити в окупантський режим зараз і приготувати народ до остаточної роправи з наїзником. Революційну і підпільну форму боротьби ми вибрали тому що іншої успішної форми і методів у большевицькому варварському режимі не можна примінити. Бо що ж іншого можна зробити і вибрати, коли хочеться здобути визволення, в режимі, де людина не має найелементарніших прав, не має жоднісінької свободи не тільки в національному чи політичному житті, але навіть в особистому. В режимі, де всякий свобідний прояв думки і чину здавлюється кулями, голодом, тюрмами, засланнями і іншими звірськими методами. В такому режимі боротьбу за здобуття національної ддержави народ мусить вести тайно, нелегально і мусить застосувати таку тактику, яка буде в силі кункурувати з тактикою ворога проти нас. А відомо, що сила тактики не полягає тільки в правоті ідеї, за яку вона бореться, але також у силі удару в найболючіші місця окупантського режиму, в ударах звідусіль.

Відомим є закон, який говорить, що ціль освячує засоби і способи боротьби. Однак правильним він є тільки в цьому випадку, коли та ціль дійсно свята. Але такою ціллю ніколи не є і не може бути поневолення, рабунок і експлуатація одного народу другим. Такою ціллю може бути і національно-визвольна боротьба або оборонна війна проти зовнішніх загарбників.

(Доповняючий матеріял до цієї точки – вступна стаття в 6-му Ч. “Інформатора”, ПЗУЗ, під наз. “Форма і тактика ОУН в боротьбі за УССД – єдиноправильні”)

––– 0 –––

ДОПОМІЖНА ЛІТЕРАТУРА ДО ВИВЧЕННЯ ІДЕОЛОГІЇ

1. Постанови III НВЗ ОУН.

2. Деклярації Проводу ОУН після закінчення другої світової війни.

3. Елементи революційности українського націоналізму, – П. Полтава.

4. Концепція самостійности України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу, – П. Полтава.

5. Як зрозуміти концепцію власних сил у нашій визвольній боротьбі, – А. Осипенко.

6. Проблеми нашої національно-визвольної боротьби, – Бусел-Київський.

7. Хто такі бендерівці та за що вони борються.

8. Наша визвольна боротьба і проблема жерт.

9. Яка філософія – ідеалістична чи матеріялістична – зобов’язує членів ОУН, – О. Горновий.

10. На шляху історичного поступу, – Старух-Стяг.

11. Форма і тактика ОУН в боротьбі за УССД – єдиноправильні, – З. Савченко.

12. Чому повстання 1648 р. було переможне, – П. Полтава.

13. Історія Української Національної Революції (шкіц).

14. Передпосилки поширення нашого руху в умовах СССР, – П. Полтава.

=========

=====

Пояснення чужих і незрозумілих слів, ужитих у тексті

Арена (лат.) – місце для змагання; в цирку колове місце, висипане піском, де відбувається вистава; міжнародна арена – міжнародний терен; міжнародне поле.

Адміністрація (лат.) – керування, управління установою, державою; державна адміністрація; державні органи правління; адміністратор – управитель.

Автономія (гр.) – самоуправа, певні обмежені права дані зверхньою (часто окупантською) владою народові чи якісь області.

Активний (лат.) – діяльний, рухливий в роботі; національний актив – провідні, найбільш діючі на народній ниві люди.

Авангард (фран.) – передня сторожа в армії в час маршу, у фльоті; революційний авангард – передовий, пробойовий відділ в революційній боротьбі, той, що йде в першій і передній лінії. Протележним поняттям цього слова арієргард (франц.) – задня охорона військового відділу.

Атмосфера (гр.) – верства повітря, що окружує землю; атмосфера в родині, суспільстві – дух, відносини, які там панують.

База (гр.) – основа, підстава, підвалина; військова база – місто, терен чи більший відтинок території, де військо має головний осідок, де скупчені головні сили і звідти виходять до дії, роблять випади.

Біологія (гр.) – наука про життя тварин і рослин.

Варварство (гр.) – жорстокість, кровожадність, дикунство.

Виробничі процеси – плян, хід і керівництво промисловим виробництвом.

Виконавчий орган – людина чи група людей, що виконує роботу; державний виконавчий орган-уряд.

Вихідна площина – основна думка, основна точка, з якої виходиться, яка кладеться в основу роботи, боротьби від неї розвивається інші думки; основна думка-ідея, якою руководиться людина чи партія в своїй роботі.

Догма (гр.) – основне твердження науки; непохитне твердження, неоперте на доказах; догматизм – принимання за правдиві основні твердження без доказів, без провірки і їх походження і правдивости; сліпе переконання.

Денаціоналізація (лат.) – винародовлювання; денаціоналізувати народ, – перетягати ( найчастіше окупантом) в різний спосіб на свою сторону; знищувати духовність і різно затирати його окремішність.

Дипльоматія (гр.) – робота особи чи багатьох осіб, уповноважених до цього урядом, на міжнародній арені; наука про міжнародні відносини.

Диктатура (лат.) – необмежена влада одної людини чи партії.

Демократія (гр.) – народовластя – народна влада; влада, яку вибирає простолюддя.

Деморалізація (лат.) – занепад моралі, розпуста, зіпсуття; занедбання своїх обов’язків, упадок дисципліни в армії.

Децизія (франц.) – рішення, вирок, постанова; Дицидуючий голос, слово рішаючий голос, слово, такі, що являються затвердженням якоїсь постанови.

Деклярація (лат.) – заява, зобов’язання, обітниця деклярувати своє становище – заявляти про своє становище в даній справі, оголошувати свій погляд на дану справу, зобов’язуватись так, а не інакше поступати.

Евентуальний (лат.) – можливий, здогаданий, такий, що може наступати; евентуально – можливо, на всякий случай.

Елемент (лат.) – первень; складова частина чогось частина електричної батареї; суспільні елементи – поодинокі люди, групи людей даного суспільства.

Еміграція (лат.) – переселення за кордон; залишиння рідного краю по причині політичних чи інших переслідувань; еміграцію називається також всіх людей, що по цій причині опустили рідний край і знаходяться за кордоном.

Епоха (гр.) – доба; перелом; нова епоха – нова доба, новий розділ історії одного народу чи певної частини світу, який являється чимось особливим, новим.

Етика (гр.) – наука про обичайність, честь і обов’язки людини; суспільна етика – чесність супроти свойого суспільства і чесне виконування суспільних обов’язків.

Експлуатація (франц.) – розробка, використовування якось природного багатства; визиск експлуатація людини – визиск, використовування людини, її праці.

Економія (гр.) – суспільно-державне, світове господарство; ощадність; наука про господарство.

Зеніт (араб.) – найвища точка в небі прямо над головою; найвища точка, вершок (слави).

Законодатні органи, влада – такі, що мають право видавати і видають закони.

Зовнішня сила – закордонна сила, сила, що знаходиться поза нашим нутром, чужа сила.

Ініціятива (лат.) – почин, започаткування, перші кроки в якісь роботі; ініціятивна людина, що сама виконує роботу з власного почину, без доручень.

Індивідуальність (лат.) – загал одних прикмет, що їх має одна особа і ці прикмети відрізняють її від других; особливо здібна людина; славетна людина.

Інстинкт (лат.) – природний, несвідомий нахил до чого-небуть; національний інстинкт – підсвідоме національне почуття, яке наштовхує людину до служіння своїй нації.

Інституція (лат.) – постанова, заведення; урядові інституції, урядові постанови; суспільні інституції – різні товариства, клюби, читальні, музеї, тощо.

Імперія (лат.) – держава, де править імператор; велика держава в склад якої введено ряд народів, найчастіше насильно загарбаних.

Імперіялізм (лат.) – намагання держави поширити свої впливи, кордони, загарбати землі других народів; стремління панувати над світом; лад в державі, де панує самоволя володаря, який опирається на силу армії і поліції.

Історично-перехідне явище – таке, що на протязі певного часу історії появилося, зродилось і пізніше само-собою зникає, відмирає, перестає існувати.

Ідея (гр.) – найвища провідна думка, найвища ціль, головна думка; неосяжна вимріяна річ.

Ідейність (гр.) – відданість справі, якій служиться, завзяття, вірність своїй ідеї.

Ідеологія (гр.) – наука про ідеї, їх походження і значення; ряд провідних найвищих думок певної організації, суспільної верстви, людини; ідеологія ОУН – це в’язка провідних основних і найважливіших думок-ідей, засад, які являються для нас нашою національною Правдою, які об’єднують усіх членів ОУН в одну бойову громаду.

Ідеалістична теорія – напрямок в науці, який твердить, що основою всього життя на світі є дух. Головний представник цього напрямку – нім. філософ Гегель.

Інтерпретація (лат.) – пояснювання, тлумачення, якоїсь думки, твору, закону.

Інтернаціоналізм (лат.) – стремління до міжнародного об’єднання, всіх народів; інтернаціональної ідеї – ідеї, що заперечують націю як найвищий тип людської спільноти, а вважають таким типом людство; інтернаціональна держава – така, в якій мало б бути багато народів, світова.

Капіталізм (фран.) – суспільний і державний лад, в якому панує капітал; в якому панують батії, власники фабрик, банків, великих землеволодінь; всі ці богатирі використовують працюючі маси.

Каденція (виборча) (лат.) – час, визначений конституцією, в якому вибраний уряд має право виконувати владу, – після того наступають нові вибори.

Кваліфікація (лат.) – означення якости, вартости оцінка; вивченна спеціяльність (лікар, учитель, інженер, технік, бляхар).

Кліка (фр.) – група людей, які мають якийсь спільний інтерес; партійна кліка – найчастіше верхівка партії, яка не числиться з інтересами загалу, а все робить для своїх власних інтересів, наживається на суспільному добрі, а якщо є при владі – присвоює собі всі багатства країни і безконтрольно ними розпоряджається.

Комунізм (лат.) – політично-суспільна наука про зрівнання всіх верств суспільства; про передання всіх багатств у державну власність, ліквідація праватної власності, перетворення всього у ході процесу суспільну вартість, введення в господарці збірної праці; большевицкий комунізм – державний капіталізм, російсько-большевіцкий імперіялізм.

Конкостні сили (лат.) – наявні, такі сили, що видні всім, дійсні, великі сили.

Конспірація (лат.) – затаювання, затирання слідів.

Конспект (лат.) – короткий зміст книжки, підручника схоплення головної думки.

Континент (лат.) – суходіл, великий простір, територія на суші.

Конституція (лат.) – основний державний закон, збірка державних законів, згідно з якими виконує владу народне представництво (вибрані народом представники).

Конференція (лат.) – зібрання, нарада якогось проводу, гуртка, провідних людей.

Конфлікт (лат.) – сутичка, зудар, незгода, супернецтво, боротьба.

Концентрація (лат.) – зосередження, скупчення, згущення сил, уваги, роботи, думки.

Концепція (лат.) – основне наставлення в якісь роботі, справі, основне розуміння; ряд найважливіших плянів дії, думок, зібраних в одну цілість; ряд задумів; головне накреслення пляну дії, роботи, боротьби.

Конструктор (лат.) – будівничий, спорудник якогось твору, зброї, тощо.

Корегувати (лат.) – направляти, управильнювати, поправляти, виправляти.

Кристалізація (гр.) -перетворювання, очищення, удосконалення; перехід тіл з пливкого або парового стану в твердий.

Криза – заломання, упадок, зневіра.

Компроміс (лат.) – угода, побудована на уступках безкомпромісова боротьба – непримирима, безпощадна боротьба.

Матеріялістична теорія (лат.) – напрямок в наці що визначає лише матеріяльну природу всіх речей і явищ, заперечує існування духа, твердить, що основою всього життя на світі є матеріял. Головними представниками цього напрямку являються: Маркс, Енгельс, Феєрбах.

Метрополія (гр.) – головна, центральна країна; країна окупанта, головна країна імперії,де сходяться всі нитки і багатства з колоній.

Нація (лат.) – окремий народ; найвищий тип людської спільноти.

Націоналізм (лат.) – почуття своєї народної окремішності, почуття приналежності до свого народу, стремління до його оборони; Ідейний і політичний рух, що найвищою своєю ціллю ставить добро нації – ідею нації.

Національна держава – держава, яку творить один народ на своїй власній території, його назвою вона названа, представники того ж народу стоять на її чолі.

Національна меншина – певне число оного народу, який живе в чужій державі.

Національно-державницька свідомість – свідоме поняття-думка, про те, до якої нації люди належать, свідомість потреби і важности держави для свойого життя і розвитку, свідоме наставлення і змагання до її здобуття.

Основні положення науки – основні, головні, найважливіші думки, твердження.

Опортунізм (лат.) – угодництво, пристосування до обставин; опортуністи – люди, що йдуть на угоду з ворогами, а нерідко скочуються до запроданства і зради.

Офіційно (лат.) – урядово, висловлювання думки і поглядів уряду, найвищого проводу.

Окупація (лат.) – захоплення, загарбання чужої території і насильне держання її під своїм пануванням; окупант – поневолювач.

Орієнтація (лат.) – головний напрямок у політиці, науці; погляд на справу, світ, народ; розпізнавання становища; орієнтація на власні сили – головний напрям у політиці, що кладе на ті сили, які має у свойому посіданні сили свойого народу.

Патріотизм (лат.) – щира і палка любов до своєї батьківщини.

Партнер (фр.) – рівноправний спільчак; політичний партнер – рівноправний учасник у війні, бльоці, союзі держав.

Первісні суспільні групи – перші людські групи на землі, кровноспоріднені з собою; до таких належать: родина, рід, плем’я.

Період (гр.) – певний протяг часу; доба.

Політика (гр.) – наука про керівництво державою; керівництво державою і державними справами, як внутрі так і за кордоном; ведення справ і роботи, зв’язаних з державою, зі справами боротьби за державу.

Політичний лад – лад в держав, спосіб побудови влади (уряду, парляменту, диктатури, монархії), встановлення законодатного і виконавчого органів, визначення їхніх прав і обов’язків перед громадянством і навпаки, побудова цілого державного апарату, що керує цілісністтю державного життя.

Пресія – натиск, примушування.

Промислова продукція (лат.) – витворювання, вироблювання у фабриках різнородних виробів-продуктів.

Проект (лат.) – плян, начерк, намір.

Пропаганда (лат.) – пляномірне розповсюджування серед народу певних ідей, думок, політичних поглядів і відомостей.

Психіка, психологія (гр.) – духовний стан людини, духові прикмети; душевне життя людини.

Парлямент (фр.) – зібрання вибраних народом представників; так називається і сам цей орган.

Реалізм (лат.) – здорове, правильне, практичне, безстороннє відношення до справ і життєвих явищ; реалізувати плян – переводити в життя, здійснювати; реальні сили – дійсні, існуючі сили, такі, які маємо і можемо поставити в потребі.

Радикалізм (лат.) – безоглядний спосіб поступування або думання; радикальні методи боротьби – безоглядні, насильницькі.

Раса (фр.) – порода тварин; порода групи народів.

Расизм (фр.) – розпалювання в народі почуттів, що він найздоровший, найкращий, наймудріший, з особливим складом ума, духа й тіла, а другі цілком безвартісні й повинні того слухати.

Регіональні союзи – місцеві союзи, договори, в склад яких входить кілька народів, що мають особливо спільні інтереси, обмежені до своїх народів і територій.

Режим (фр.) – загальний характер державного ладу; засада життя окремих осіб чи особи (в’язниця, військо, шпиталь).

Репресія (лат.) – гніт, гноблення, утиск, знущання.

Репрезинтація – представництво; репрезентувати – представляти, заступати когось, щось.

Система (гр.) – відповідно упорядкована, уложена цілість, в склад якої входять гармонійні частини, поняття, явища, думки.

Соціяльний лад – побудова різних ділянок господарського життя.

Суспільний лад – відповідно право, обов’язки, розмежування і співвідношення різних суспільних верств у державі, житті, між собою.

Старт (анг.) – початок змагань, початок лету; життєвий старт; початок життя, початок ставлення перших кроків у життя.

Стратегія (гр.) – наука про воєнну штуку; найважливіші напрямні боротьби, війни, основні лінії її бігу, головний вплив її ведення.

Стихія – живлова сила природи; стихійний виступ народу – підсвідомий вибух, спалах, шал.

Суверенна держава – незалежна ні від кого, самостійна.

Соборна (церк.-слов.) -держава, що має зібрані в своїх кордонах усі свої землі.

Солідарність (лат.) – однозгідність, однодумність, сильна постава народу.

Філософія (гр.) – наук про розвиток людської думки, про розвиток науки взагалі; наука про розвиток напрямків, законів у науці.

Федерація (лат.) – об’єднання кількох народів зі самоуправними правами в рамах одної держави.

Форма (лат.) – зовнішній вигляд предмету, взір, крій, приклад для відливання фігур; звичай, правило.

Формації (лат.) – суспільні твори-групи, які споріднені зі собою і представляють собою одне ціле з окремими, властивими тільки їм духовними прикметами, звичаями, обичаями, мовою, культурою, тощо.

Функція (лат.) – держава – діяльність, чинність, виконувані завдання, діяльність державного апарату.

Фізика (гр.) – наука про елементи тіл; про незмінні сили природи.

(конспект), б.м.в., Організація Українських Націоналістів, 1949, 43 с.