За програмовість руху

Ярослав Стецько

Програма має для революційної організації особливе значення, зокрема в світоглядно-політичній організації. Вона зобов'язує її членів далеко більше, ніж у всякій іншій організації. Бо світоглядові групи змагають за доосновну переміну не лише організації життя, але передусім за перетворення душі народу. Наша програма дає не тільки образ і зміст державности, але й погляд на новий тип характеру українця та шляхи до його досягнення! Вона говорить теж про нову мораль українця, себто про обов'язки і про права.

ОУН належить до типу світоглядних організацій, в основі яких лежить передусім віра! Вимоги, які вона ставить, є дуже суворі і регористичні. Це є послідовність завзятости, з якою вона реалізує всі свої постуляти. Коли ж, отже, наша програма, не зважаючи на цю елементарну рису кожного ордену - насамперед обов'язок, а потім право - приємлива широким масам, то це свідчить, що дійсність, яку будуємо, може й буде кращою, як ми її накреслюємо в нашій програмі. Не в нашому стилі обіцювати речі, яких не здійснимо! Вона не розрахована на те, щоб демагогічними гаслами здобувати собі прихильників! Кожна частина її творить з цілістю органічну конструкцію. Дещо в нашій програмі ми змінили... Зовсім не соромимося того признати. Наша думка й творчість поступає. Ми - не замкнута каста, а організація людей життя! Життя ж у вічному поступі, з нього ми читаємо закони нашого росту, а не творимо їх спекулятивно. Власне це індукційне творення й формулювання наших засад дає запоруку життєвости програми. Коли ж щось і корегує нашу програму, то це життя! Проте ж основні засади остають незмінними. Суверенна, Соборна Державність, праця, земля, хліб - усім українцям - і, зокрема, героїчне сприйняття життя - це ніколи не підляже зміні! У правильність наших первоначальних засад ми віримо так сильно, що коли треба, нашу  програму  й  ціною  життя нашого будемо здійснювати,  як це було й досі.

Програма, даючи образ нової дійсності в Україні, усвідомлює кожного українця за що він бореться, як ця дійсність буде виглядати, які засади керуватимуть нею. Емотивне горіння, психо-вольове наставлення знаходять своє завершення в ясному погляді на майбутнє, за яке боремося. Коли віра ще скріплена свідомістю, коли стихійне бажання й хотіння до предмету мрії зосереджується на ясному пляні реалізації, коли віру зміцнює ще переконання - рух має тривкі основи росту. Зникають усякі сумніви, розум утверджує віру, а не послаблює. З того погляду програма має велике значення.

Справи програми ми ніколи не легковажили. Інтелектуальну підбудову руху завжди належно доцінювали. Особливо тепер, коли націоналізм закріпився в душі народу й виправдав себе в житті, прийшов час і на те, щоб у площині свідомости його утвердити. Коли приймали ми першу програму, така конечність не існувала. Мусимо признати, що тоді в нас, на землях, мало хто цікавився нашою програмою. Усім були вистачальними наші чини! Автор цих рядків, стаючи членом УВО, перед багатьма роками - й не мав на гадці питати людину, що його вводила в Організацію, яка її програма. Йому вповні вистачало те горіння Ідеєю, яке об'єктувалося в чинах Героїв УВО. Сама нага - Ідея Української Держави. Сама нага Ідея Свободи. Йому подібних - легіон! Ми не прочитували програм різних партій, щоб найбільше відповідну собі обрати; нас ніякі програми тоді не інтересували, нас цікавило лише одне, за що згинули сл.пам. Ольга Басараб, Крупи, Луцейки - й їм нема числа... Одне магічне слово - Вільна Україна! Чи буде нам в ній особливо краще, ніхто не думав! Нас це не цікавило зовсім. Ми взагалі не читали ніяких партійних програм, ми горіли! Ми творчо страждали Україною, яку хотіли бачити ідеалом усього найкращого, сили й величі! Вона для нас, як небо ввишки, як земля вширшки! Україна - наша віра! Була, є й буде! Знаємо, нам скажуть - "анальфабети йшли в боротьбу, не знаючи за що". Ні, панове дискутанти! Ми знали за що! За велику героїчну Україну! А не за мамону, заради лакомства нещасного!

Але й програма в нас є й так основне опрацьована, як у ніодної іншої групи в Україні. Ми повищими ствердженнями хочемо лише підкреслити властиве місце програми в русі. Програма - це ще не все! Програму реалізують люди. Які люди - така дійсність. А не яка програма - таке життя! Від характеру людей це залежить, а не від теорій!

Зараз людська цікавість вимагає, яка наша програма. Тепер, коли вже усім ясно, хто ми, приходить й посилене бажання спільно з нами марширувати й будувати ту нашу Велику Державність! З поширенням руху в масах приходить постулят поширення його програмовости. Новий етап. Для нас, провідного активу, програма не є стимулюючим чинником у боротьбі; нам вистачає назавжди, як пориваючий елемент - воля! Ми воліємо загинути борцями, як животіти рабами! Проте ж ми високо доцінюємо важливість програмовости руху. Наша програма каже, як має виглядати в нашому уявленні - наша Держава. Програма потрібна нам теж у боротьбі з противниками. Вона дає аргументи для їх поборювання нашим словом.

Кожен, хто без облуди погляне на дійсність, признає, що безглуздими є всякі заміти, мовляв, убога націоналістична думка. Інтелектуальні сили нашого руху у порівнянні з такими ж інших українських груп, перевищують їх на цілу голову. Ми диспонуємо не лише найбільшими характерами серед українства, але й інтелектами. Наші публікації за останні роки не тільки якісно не можна порівняти зі сумою всіх видань усих противних нам політичних груп. Тим більше й нашу програму й не годиться зіставляти. Передусім тому, що за нею стоять наші чини, наша кров й наша віра. Воно й природньо, що ніхто з нами не витримує «конкуренції», бо ми єдиний життєвий чинник в Україні. Життя стимулює нашу творчість. Як же ж отже люди, які нехтують його залізні закони, можуть нам рівнятися!

Нам дає силу - вірність законам життя!

Згідна з його заповідями й наша програма. Вона - замітний крок уперед у розвитку нашої думки.

Проте ж треба завжди пам'ятати, що перед словом у нас - чин... З чину життя й смерти зродилась ідеологія націоналізму. Тому постійно ставитимемо на перший плян - Чин.

 Журнал "На варті". Прага 1939р., стор. 2-8. Передрук: "Шлях Перемоги", Мюнхен, ч.33 (1323), 19.8. 1979, стор.3.