Боротьба для боротьби, чи змагання за вартості?

Ярослав Стецько

Цілеспрямований момент у боротьбі; вирішальні критерії  вартости: апотеоза боротьби за національні ідеали.

Ця проблема - хоча й багатьом, можливо, відома й зрозуміла - вимагає, проте, роз'яснення з причини свого рода гіпнози неправильної інтерпретації відірваних фрагментів націоналістичної ідеології.

Буває, що для протиставлення якійсь означеній вартості минулого підноситься й сильно підкреслюється властиву вартість сучасного і майбутнього, не раз не як інтегральну, абсолютну вартість саму по собі, як усе, як початок і кінець, зміст і змисл зусиль, але як питоменну рису-елемент, як цінність, що - хай дуже важлива, - одначе повноту позитивної розцінки знаходить як цілість з усім, з вихідними й цілевими своїми позиціями. Вона може бути одним із основних елементів життя, найбільш яскравим і позитивним його знаменем, але трактована окремо, може бути однаково творчим як і руїнним чинником. Йде нам про клич: боротьба для боротьби. Існує властиво для нас боротьба за вартости і змагання до вартости,

Люди, що бачать поверховно, зокрема ж люди злої волі, що не хочуть бачити акутний тон, акцентуючий один із основних елементів даного світогляду у протиставленні до відсутности чи спрощення його в ворожому, частину беруть за цілість, засоби за мету, шлях за ціль. Парс про тото. Тим часом подвижники даної ідеї приймають його лише в цілості з ціллю, яка вирішує його вартість. Боротьба, що пронизує усю діяльність людини, кожний її крок і чин, є того характеру радісно-творчим елементом, без якого не живе людина, без якого немає світу. У цілому світі йде змаг, іде боротьба серед свідомої й несвідомої природи, бо тон світу - це дужання сил за означені ідеали. Однаково ж боротьба не існує як абсолютна вартість. Вона уявляє повноту вартости щойно тоді, коли є змаганням за позитивні, національно-етичні ідеали, які намагається здійснити. Вона тоді, коли є опір. Опір може бути тоді, коли здійсняється точно означену ідею, коли валиться колоди, що лежать на шляху. Отож уже в самому понятті знаходиться момент цілевий. Про безцілевість боротьби не доводиться говорити.

Тут, ясна річ, при позитивному з'ясованні справи заходить питання телеологічного порядку світу. Звичайно, заходить питання: в ім'я чого поборюється опір. Можливе й таке, що поборюється опір ради самого поборювання, властивіше ради самої перемоги. Але для націоналістичних елементів боротьба представляє вартість тоді, коли вона є боротьбою за точно означені національні ідеали. Саме ідея, в ім'я якої ведеться боротьба, передрішує в позитивному чи негативному сенсі саму боротьбу, наприклад, боротьба національних шкідників, які хочуть, перехитривши репрезентантів і подвижників національної ідеї, витягнути свої особисті користі, через свою етично злу ідею, ціль і мотиви, може бути тільки негативною появою.

Говоримо отже про апотеозу боротьби за національні ідеали боротьби, яка їх здійснює. Про вартість боротьби рішає її ідея, чи національно-етично вона добра чи зла. Коли ж не означується точно ідея боротьби, себто її цілі, а апотеозувалось би її без огляду на мету, то було б не раз шкідливе.

Межі боротьби в індивіда; націоналізм за й проти Ніцше.

Не можна ставити зокрема в індивідуальній площині - для поодиноких людей тези: сам факт боротьби для боротьби є абсолютною етично доброю вартістю, тим паче для одиниць, що діють по напрямних своєї егоїстичної волі. Очевидно, боротьба як така має свої радісні, позитивні моменти, насолода й втіха у ній, у дужанні для дужання, перемоги, як у функції бачення, щоб добачити, щоб побачити (тут завважите теж момент змагань), але це, так мовити б, регенеруючі засоби, основне й цілево підпорядковані засадничому тонові й постулятові боротьби за вартості, боротьби за націоналістичні ідеї. Тому й підносимо ми якнайрізкіше постулят боротьби, боротьби найінтенсивнішої, найбільш зусильної, найбільш рисковної, але боротьби за національні ідеали. Ми життєрадісний факт боротьби заковуємо в рамки національної ідеї і лише в рамках її і для її здійснення він діяти повинен.

Апотеоза боротьби, по шляху їх егоїстичної волі, по шляху боротьби так, як їм цього хочеться, це апотеоза нездисциплінованої, метушливої борні; це у висліді - як соціологічного порядку явище - може бути не раз негацією суспільности, всякого суспільного життя, навіть анархізацією! Це примат одиниці над спільнотою.

І не піднесенням індивіда понад спільноту взором нам Ніцше, а підкресленням волі і визначенням їй належного місця. Не штірнерівець Ніцше - як подвижник нових соціологічного характеру ідей (особа понад суспільність), а Ніцше -філософ-волюнтарист, хоч теж не в цілому. Сприємливе для нас видвигнення ним волевого елементу (уже наприклад, його неґація релігії нам не підходить!), елементу сили, боротьби, дужання, непоборности, постійних змагань тощо.

У нас всі явища виходять від Нації й обертаються кругом Нації. У нас нація над особою. Особовість проявитися може у відношенні до національної спільноти й у спільноті. Націоналізм - це антитеза анархістичного індивідуалізму (Штірнер). Націоналістичний індивідуалізм - це збереження принципу індивідуального почину, щоби проявившися, виходив він у користь національної спільноти. Це не індивідуалістичний егоїзм, це засаднича переставка вартостей, це з "жертовности" зроблення повинности.

Тому й неґує він тезу боротьби для боротьби особи, непроміненої національною ідеєю і не реалізовуючої її. Ідеалом його не тип егоїстичної особовости (нехай навіть сильної волею), не ніцшеанівської надлюдини-егоїста - підкреслюю - в соціологічному змислі, а звершений тип національно-суспільної людини волі, героя, що є надлюдиною. Отже діяння поодиноких людей, що йшло б по шляху необмеженому і невизначеному ідеєю і шкодило б їй, оцінюється як негативний факт.

Національні вартості - це етичні вартості - й клич: боротьба для боротьби.

 Але  чи ця  боротьба для боротьби національного організму як цілости, себто у зв'язку з його поставою до всіх, що поза ним, як окремої появи, чи вона є остаточною ідеєю його? Чи цей суттєвий елемент нації, ці етичні спійла й переживання, які дають обґрунтування і визначують цілеві становища прямувань осіб, ці суттєві - психо-моральві - складники нації як окрема цінність у самій боротьбі для боротьби знаходять свою ціль?!

Тут треба повернути до згаданої вже вгорі проблеми. Принцип соціяльности є вирішальний у діянні для особи. Він не є неґацією особовости, тільки унапрямлює її шлях і визначає ціль і критерії її оцінки. Вона проявитися може позитивно тільки в конструктивізмі для національно-суспільного росту. Про приналежність особи до даної нації вирішає не пасивне признавання її, а активне заанґажування в здійснюванні її ідеї. Традиційно-історичні, волеві, етичні вартості, що виповняють зміст нації, існують у душах особливостей і ці останні для їх здійснення ведуть боротьбу, віднаходячи в ній свою душу і повнячи отак свою функцію на землі. Отже ці вартості є вищступеневими послідовностями відвічних законів і тими ж законами, незмінними цінностями, це не значить стабільними, а незмінними динамічними. Вони об'єднують людей на життя і смерть.

Вони - сутні первні вічного порядку світу, є законами спільного життя, ідеями особистого існування людей. Представляють собою цілеві позиції одиниць і повну окремішну цілість саму для себе. Існують для перемоги своєї, для удосконалення і росту в душах одиниць як закони, сотворені Абсолютним Добром і Волею, уявляють для себе інтегральну абсолютну вартість і функційність їх тільки позитивна. Закони Національного Росту й Боротьби.

Отож усяке змагання їх, всяка боротьба їх з первнями світу зла й упадку, застою - чи елементами другого світу боротьби, що настане на їх упадок, є окреслена саме цією ідесю власного національно-етичного самоздійснювання, при неодмінній причаєності особистих воль як на шляху до осягнення повного їхнього індивідуального щастя. Коли одиниці ці закони інтенсивніше прийматимуть і за ними діяти, тим величніший буде тріюмф цих законів. Для них їхня постійна потуга й перемога, ріст у ширину й глибину одиниць і об'єктивізації назовні в міжнаціональному переможному змаганні - це метове назначення.

Боротьба є найсуттєвішим нервом цих вартостей, як постійне, невблаганне, тверде й непохитне - повне радости - змагання до перемоги й потужности та самостановлення. Боротьба, якій присвічує ідея росту й перемоги, скріплювання себе, етичних цінностей (бути потужним, володарем, і т.п.) може бути в тому змислі (річ у рості національних сил) тільки позитивним фактом. Вона - це ніяке конечне зло! Це при позитивній ідеї - етично добра поява життя, питома кожному явищу й становить його найрадіснішу творчу частину.

Тому й бачимо кругом таку велику апотеозу боротьби. Одначе в теоретичному з'ясуванні проблематики життя мусять бути завжди збережені властиві межі. Ніяка апотеоза безумства боротьби, ні реву, ні божевільного круговороту її. Це лиш віддзеркалення рвучкого динамізму напр. непоборної душі молодого поета,* без ніяких претензій на ідеологічний підмурівок усіх вартостей, що ставить лиш вимогу цьому українському дефетизмові й скастрованій духовості добачити радісно-творчі елементи боротьби, що не дають спокійно жити, ні дома на соломі тихо й поволі умирати, а женуть за чином.

* Мова про вірш В.М.Янева, який викликав в останнім часі живу дискусію ("Перемога", ч.2 ч.15.ХІ.1933, ч.12 з 15ІУ.1934 і реферат о. д-ра Конрада й рецензії з цього реферату).

І заакцентування цієї радости боротьби - це дуже позитивний факт.

І не йде нам про риск грача, що все кладе на сліпий випадок, сліпе щастя, а не на творчість і натугу своєї волі, ні не ради життя ідеї, а ради самої гри. Він воліє рискувати своїм життям, як рятувати других. Він рискує ним, бо воно для нього не цінне, він не володар життя і не переможець, не нагинає його до своєї волі, а піддається його ходові, - як схоче, мовляв, доля. Це - пасивний риск, і такий гравець радше пасивний тип. Ми ж за риск героя, бо ми за боротьбу й змагання до вартости, за ідею.

Абсолютність чи релятивність вартостей

Ці вартості є вартостями інтегральними, не зв'язаними з оцінкою сучасно-живучих. Бо, коли б здеґенеровані сучасні протиставлялися, наприклад, ідеї героїзму чи патріотизму, то вони проте остануть цінністю, бо це вартости понадчасові позапростірні. Про релятивізм цього рода вартостей не доводиться говорити: не є це вартості, які випливають лише з оцінки вчора чи нині живучих. Існують вартості, які відповідно до суб'єктивного наставлення осіб різно можуть бути оцінювані. Але вартість ідеї боротьби за здійснення національних ідеалів є однаково позитивною для минулих, сучасних і майбутніх, отже не є релятивною вартістю, навіть в оцінці людей. Це означає, що навіть, коли б такої оцінки згідної пр. в сучасних людей не було, вони не перестали б бути вартостями цього порядку. Цінності й критерії етичні не є релятивними. Абсолютні, інтегральні вартості, визначають критерії оцінки всяких життєвих явищ. І коли суб'єктивізм оцінювання означених людей є співзвучний з цими основними цінностями, означає, що він у повноті здійсняє їх, що ці люди є повними носіями й борцями за ці вартості. Це дається мимо суб'єктивізму оцінки безумовно ствердити на тлі історичної дійсности.

Не   може   бути   мови   про   здійснювання   всіма   національних вартостей, хоча й постулят цей невідклично стоїть перед усіма.

Правда не є релятивною (відносною) річчю. Національна сила й могутність - це правда. І ми за інтеґральність, абсолютність національно-етичних вартостей, які існують незалежно від відносної оцінки осіб-людей догматично для них!

 "Студентський Шлях", Львів, 1934, ч.5-6 (37-38), стор.136-140.