понеділок, 27 червня 2011 р.

Об'єднання нації, не партій


Дмитро Донцов

Занепад політичної думки на Заході відбився і на політичній думці української суспільної верхівки. Розумію там, де вона себе може виявляти вільно, поза межами російської імперії. Цей занепад серед українців, особливо кидається у вічі, коли починають "відповідальні чинники" наші не дискутувати, а мов папуга повторювати заяложені, безкритичні фрази про "об'єднання".

Їм ходить про об'єднання "партій" для різних цілей, але не про це йдеться українському загалові. Йому йдеться про об'єднання нації або її активних, не капітулянтських, сил. А це зовсім інша проблема, яка мало спільного має з партійними рошадами і контррошадами. Справу треба трактувати конкретно, не замикати її в зачароване коло порожніх загальників. Наприклад, абстрактно, чим більше взяти одиниць, тим сума буде краща. А конкретно — це фальш. В "Монте Крісто" пише Дюма: "одної краплі того самого еліксиру вистачить, щоб збудити життя в умираючої дитини, шість — спинило б її подих, спричиняючи ще сильніше зомління, а десять — були б її вбили". Виходить, що одна є в цьому випадку краще від об'єднаних десятьох!Досить переглянути історичні приклади які конкретно осягалися в поодиноких випадках об'єднання? Не об'єднання партій чи клік, а єдино важливе об'єднання нації в спільній думці або спільному чині? Під час великої французької революції фактично об'єднали Францію всередині і зорганізували її перемогу над союзниками назовні якобінці, маленька, але надзвичайно активна партія. Як вона зробила об'єднання? Скажуть терором? Можна й так сказати, але це значило б дурити себе, не хотіти вглибитися в суть питання. Бо до терору удавалися не тільки якобінці, а й їх противники, але чомусь їх перемогли якобінці. До терору удавалися наприклад роялісти: вони підняли повстання в Вандеї, в Бретані, в Тулоні. А перемогли не вони, а якобінці... Чому? Тому, що та невеличка активна групка виступала з виразною ідеологією, яка дозволяла її прихильникам, як коло видимого знаку, коло тої групки гуртуватися. В своєму поступі, дальше, відзначалася та групка надзвичайним характером, атакуючою позицією і відвагою. Іншим того бракувало. Про це цікаво пише історик тих часів Маделен: що незначна маленька група вела за собою націю впродовж п'яти років. Не раз маса стояла по стороні короля, але останньому бракувало відваги, ті симпатії для себе використати. Генерал Тебу писав, що він вітав зруйнування Бастилії, бо — "в 19 років пристав до партії, яка наступає". Пізніше, багато було молоді, яка охоче пристала б до противників якобінців, "коли б вони перейшли в наступ", але для цього їм забракло відваги, і тоді над нерішучою більшістю знов запанувала активна меншість! І ніхто інший, тільки та меншість та її ідеї об'єднали націю всередині і назовні, і ще більше викарбували свою духовну печать на майбутній історії Франції.

Чому незначна меншість більшовиків — по своєму об'єднала російську націю? Терором? Так, після захоплення влади, а перед тим? Чому партія владу захопила? Терором воювали і царисти проти більшовиків, але не виграли. Чому? Тому що ідея царату давно втратила свою притягаючу силу, а стратила тому, що царат та його слуги став — ліберальним царатом, втратив віру в свою ідею й посланництва, почав підлещуватися до ворожих собі сил та ідей, втратив яскравість, агресивність, яку мав ще при Миколі І. Більшовизм переміг знов таки тому, що замало активною була антибільшовицька більшість в Росії. Мала більшовицька банда розігнала легально вибрані Установчі Збори, в яких лише мала жменька була більшовиків, а більшість виборців мовчала та "мовчки чухала чуби"... Впала в боротьбі з більшовизмом і демократична Росія Керенського і Мілюкова, власне через свою пасивність, бо вміла тільки розводити балачки, але не діяти. Більшовики ж, як і якобінці були активніші, а свої диявольські доктрини виголошували ясно, чітко і агресивно.

Демократично-соціалістичні партії українські доби 1917-20 рр. теж впали, бо замість ясно виголошувати свою ідею, все старалися питати про неї у народу, який якраз хотів, щоб хтось його вів! Коли наша тоді правляча партія (чи партії) вічно гойдалися між соціалістичною і буржуазною програмою (залежно від "об'єктивних умов"), між самостійністю і федерацією, між війною з Росією і істеричним вихвалянням "великої російської демократії" — то нема чого дивуватися, що збита тим всім з пантелику маса українська не дуже то бачила в тих партіях своє опертя. Тому остаточно і не могла об'єднати націю Центральна Рада чи Директорія, хоч партії коло них майже всі об'єдналися.

Це явище бачимо по всій Європі. Всюди ті хитливі коаліції, союзи чи "фронти" хоч і об'єднують коло себе більшість партій і партійок, — завдяки неясності і мінливості своєї політичної фізіономії, ніяк не можуть об'єднати довкола себе нації. Завдяки мінливості і неясності і завдяки політичному боягузтву і нерішучості. Так було в Іспанії — де місцева Керенщина була зметена з поверхні життя, лишивши місце боротьбі двох яскравих агресивних сил, комунізму і націоналізму, з яких останній на щастя переміг. Так є у Франції, де ніякі "людові фронти", ні спілки лівих ніяк не можуть — хоч самі об'єднані — об'єднати навколо себе нації, яка знов починає гуртуватися коло крайніх, але в своїй ідеї яскравіших — груп, чи то правих чи лівих. Так є в Англії, де зникає поволі, колись міцна, ліберальна партія, уступаючи місце двом крайнім факторам, — консерваторам і лейбористам.

Чому в Америці й Канаді ще не зник серед українців комунізм? Згадуючи причини загальнішого характеру, — ще й тому що невиразною й мінливою є фізіономія української преси. Коли б ця преса виступала проти комунізму так послідовно, так агресивно і так консеквентно, як це робить проти "буржуазії" і "фашизму" преса більшовицька, — напевно впливи комунізму тут дуже б зменшилися. Коли ж некомуністична преса українська пише раз за Маршала, а раз проти нього; коли розхвалює більшовицьку книжку Марґоліна; коли хвалить, як українського патріота, німецького і московського наймита Севрюка, або опише — за польськими чи московськими джерелами — "бандитські напади" УПА на українські села, — то що ж має про це думати читач?! І чи така — безідейна преса — може стати для мас об’єднуючим центром, хоч би й творила між собою мовчазний "єдиний фронт" або навіть пакт неаґресії між собою заключала?

Такі групи можуть навіть всі об'єднатися між собою, але ніколи не об'єднають нації. Нація піде за яскравою, не роздвоєною, виразною ідеєю і за групою — хоч з іншими не об'єднаною — але відважною і яка знає чого вона хоче і куди йде.

Об'єднання політичних партій, партійок і клік — одна річ. Об'єднання нації — інша. Це останнє – є річ першої ваги. Перше ж — забава, яка інтересує хіба лиш тих, хто в неї бавиться, або ті залаштункові чинники, які ту забаву для своїх цілей інспірували... Аби ці велемодні об'єднання не стали тими десятьма краплями, що вбивають "дитину"!


вересень 1948.

Немає коментарів:

Дописати коментар