Атеїзм як віра

Євген Онацький

Атеїзм – слово грецького походження і оз­начає воно – безбожництво, заперечення будь-якого потустороннього світу, будь-якої душі. Ате­їзм твердить, що в світі немає ніякого Бога-Духа, Бога-Творця, а є тільки – матерія, яка сама себе творить. Отже, атеїзм — це одна з найбільш ло­гічних форм матеріялізму.

Але атеїзм – така сама віра, як і кожна ві­дома нам релігія. В ньому переважають, як і в кожній релігії, так звані ірраціональні (позарозумові) твердження, що ґрунтуються на нічим не доказаному припущенню про неіснування поту­стороннього світу.

Довести розумом, що ніякого Божества і ні­якого потустороннього світу не існує, ще менш можливо, ніж довести їх існування. Бо за існу­вання Бога і потустороннього світу починає все більше і ясніше висловлюватися вся найновіша наука й різні Інститути Психічних Дослідів, що від десятиліть вже діють у Парижі, Лондоні, Нью-Йорку та інших країнах, зібрали вже таку силу науково сконстатованиїх виявів потусторонніх сил, що кожна людина, вільна від упереджень і здатна кермуватися лише науковими аргумента­ми, примушена тою величезною масою безпереч­них фактів визнати їх розумову переконливість.

Новітні фарисеї

Євген ОНАЦЬКИЙ

Слово «фарисей» походить від арамейського «фариш», що значить — відсепарований, відо­кремлений, бо фарисеї, щоб затримати свою «пра­ведність», уникали всякого контакту з невірними, з поганами; уважали, що й сісти за один стіл із ними — то великий гріх, тому то Христос картав їх: «Проводирі сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда проковтуєте... чистите згори чашу й миску, а в середині повні кривди й здирства...»

ФАРИСЕЇ — це ті, що з погордою й зневагою ставляться до грішних «митарів»; це ті, що кри­чать про свою «кращість», про свою «вищість», про свою «єдиноправедність»; це ті, що з нехіттю і навіть з ненавистю ставляться до тих, хто не на­лежить до їх «праведної» касти чи партії.

Фарисеї... Ах, як не любив їх Христос!

Демократичні фарисеї і націоналізм

Дмитро Донцов

Слово „фарисеї", колись прив'язане до певної психічної породи людей одної нації, стало словом інтернаціональним, бо ця порода людей знайдеться в кожнім майже народі, — на означення крутіїв, дурисвітів, словоблудів і гіпокритів та донощиків; особливо в якійсь привабливій масці на те, щоб в інтересах своєї групи підкупити, обдурити, або залякати якусь громаду чи нарід для своїх цілей політичних. Історичних фарисеїв, які донощицтвом до римської влади посягли смертного присуду на Ісуса Христа, Він (Христос) — одверто, в їхнє обличчя — назвав „дітьми диявола, батька брехні". Пишні слова фарисеїв про „об'єднання" чи „дружбу" народів, про їх „свободу", про „гуманність", про "рівність і братерство"; та рівночасно і проти „релігійного фанатизму" і націоналізму („шовінізму"), а тому, хто бачить за маскою фарисеїв справжнє обличчя Нечистого, — не дасть він себе ні обдурити, ні підкупити, ні залякати. Але скілько є політиків сучасности, які через свою сліпоту, повіривши фарисеям, ведуть націю до катастрофи...

В чому сила організації?

Дмитро Донцов

Суть всієї політичної кризи наших днів — це криза провідної верстви.

Порівняйте постаті колишніх провідників і — теперішніх! Цілком іншу вдачу, іншу моральність, іншу духовну силу представляли собою Пітт, Кавур, Джозеф Чемберлен, Меттерніх, чи Клемансо, а іншу — Ерріо, Блюм, Шуман, Ласки й сотні інших, що видніють нині з газетних заголовків. Коли візьмемо Україну — недосяжними велетнями видадуться нам провідні постаті часів Хмельницького, Мазепи, чи Полуботка, – в порівнянні з тими дрібненькими постатями, що очолювали Україну в часи Великої Революції і, в більшості, нині її очолюють.

Нова провідна верства в країнах Європи, яку події висунули на гору після першої війни, відзначалася передусім браком візії, далекосяжної ідеї. І то якраз в добу, яка домагалася фундаментальних, відважних рішень, ясної і яскравої ідеї. Цьому всьому протиставляла нова "еліта" — гасло "муравлиної праці", буденної латанини, заміняючи політичну мудрість її сурогатом — крутійством.