Засіб змінити історію.

Ярослав Сватко

ДО 70-ЛІТТЯ СТВОРЕННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО (БАНДЕРІВСЬКОГО) ПРОВОДУ ОУН

Ярослав Сватко

15 квітня 1932 року Євген Коновалець писав у своєму листі до Дмитра Андрієвського: “Ми заініціювали організований націоналістичний рух, ми допомогли йому оформитися, ми даємо йому ще й тепер іньєкції, але ми його не ведемо... На західніх землях той рух виявляє більше радикальні тенденції, ніж це декому з нас бажане. Не виключено, що ми вже в недалекому часі опинимося супроти того руху в ролі батьків без відповідного впливу на його дальший розвій. З того ми мусимо, як ті, що себе вважаємо Проводом, — точно здавати собі справу, коли певного дня не маємо опинитися в досить неприємному становищі. Молодий націоналістичний рух на зах. землях нас ще толерує, — я певний, одначе, що з його скріпленням і внутрішнім оформленням, він, коли ми не намагатимемось знайти спільну мову, витворить свій власний провід.”

Сьогодні, знаючи перебіг історії ОУН, нам легко допасувати ті, чи інші цитати учасників визвольного руху до подій, які відбулися пізніше, маніпулюючи оцінками того, що вже сталося. Але й не можна іґнорувати ці документи доби, бо в них — розуміння епохи, розуміння суспільного стану різних середовищ (в тому й націоналістичного), таке розуміння, яке може датися дослідникові лише після докладного вивчення тисяч автентичних документів доби.

За програмовість руху

Ярослав Стецько

Програма має для революційної організації особливе значення, зокрема в світоглядно-політичній організації. Вона зобов'язує її членів далеко більше, ніж у всякій іншій організації. Бо світоглядові групи змагають за доосновну переміну не лише організації життя, але передусім за перетворення душі народу. Наша програма дає не тільки образ і зміст державности, але й погляд на новий тип характеру українця та шляхи до його досягнення! Вона говорить теж про нову мораль українця, себто про обов'язки і про права.

ОУН належить до типу світоглядних організацій, в основі яких лежить передусім віра! Вимоги, які вона ставить, є дуже суворі і регористичні. Це є послідовність завзятости, з якою вона реалізує всі свої постуляти. Коли ж, отже, наша програма, не зважаючи на цю елементарну рису кожного ордену - насамперед обов'язок, а потім право - приємлива широким масам, то це свідчить, що дійсність, яку будуємо, може й буде кращою, як ми її накреслюємо в нашій програмі. Не в нашому стилі обіцювати речі, яких не здійснимо! Вона не розрахована на те, щоб демагогічними гаслами здобувати собі прихильників! Кожна частина її творить з цілістю органічну конструкцію. Дещо в нашій програмі ми змінили... Зовсім не соромимося того признати. Наша думка й творчість поступає. Ми - не замкнута каста, а організація людей життя! Життя ж у вічному поступі, з нього ми читаємо закони нашого росту, а не творимо їх спекулятивно. Власне це індукційне творення й формулювання наших засад дає запоруку життєвости програми. Коли ж щось і корегує нашу програму, то це життя! Проте ж основні засади остають незмінними. Суверенна, Соборна Державність, праця, земля, хліб - усім українцям - і, зокрема, героїчне сприйняття життя - це ніколи не підляже зміні! У правильність наших первоначальних засад ми віримо так сильно, що коли треба, нашу  програму  й  ціною  життя нашого будемо здійснювати,  як це було й досі.

За синтезу вартостей

Ярослав Стецько

Вміти дати в оцінці своїй належне місце кожній життєвій вартості, в цілій їхній сокупності, в одному цілому, це означає - мати синтезу вартостей.

Дуже часто в багатьох бачимо брак цієї синтези. Зчаста перецінюється одну складову на шкоду другій; зрозуміло, при синтетичному погляді на життя на шкоду цілости. При збанкрутованій т.зв. теорії факторів ця справа стояла б інакше. Але ми за синтезу, за гармонію, якої немає тоді, коли навіть один "найнезамітніший" тон не є достроєний до цілости. Чи можна говорити, котрий тон важливіший, коли ви хочете мати якнайідеальнішу гармонію?

Інша річ, коли говорите про основу, першопричину й мотор усього.

Не раз наголошується одну вартість не так відповідно до її ролі в цілості (себто функції похідного явища, не першопричини), а для відмежування, чи гострого зазначення її сприйняття. Усе в порядку, коли маєте на увазі її властиве значення.

Буває, що нехтується деякі цінності у гіпнозі перебільшеної їх ролі, домінуючої чи навіть основоположної, мотивуючої все, у світогляді противників. А тут ішло б тільки про те, щоб їх відповідно до їх питомої ваги оцінити. Але говорім конкретно.

Візьмім матеріяльні, економічні вартості. Нерідко чуєте: "матеріальна продукція й її засоби ("матеріяльні продукційні сили") - є основою існування людського суспільства. Без цього не може бути ніякої "суспільної свідомости", ніякої "духової культури". "Первісним, суттєвим є матерія, дух є продуктом матерії". Усі психологічні й ідеологічні процеси - хоча й не тип матеріяльної продукції - бо це був би вже наявний навіть спекулятивно-логічний абсурд, але особливий тип суспільно-економічної праці, яка в усьому, засадничо - генетично-принципово й цілево зводиться й зумовлюється економічною структурою суспільства, механікою економічного життя.

Боротьба для боротьби, чи змагання за вартості?

Ярослав Стецько

Цілеспрямований момент у боротьбі; вирішальні критерії  вартости: апотеоза боротьби за національні ідеали.

Ця проблема - хоча й багатьом, можливо, відома й зрозуміла - вимагає, проте, роз'яснення з причини свого рода гіпнози неправильної інтерпретації відірваних фрагментів націоналістичної ідеології.

Буває, що для протиставлення якійсь означеній вартості минулого підноситься й сильно підкреслюється властиву вартість сучасного і майбутнього, не раз не як інтегральну, абсолютну вартість саму по собі, як усе, як початок і кінець, зміст і змисл зусиль, але як питоменну рису-елемент, як цінність, що - хай дуже важлива, - одначе повноту позитивної розцінки знаходить як цілість з усім, з вихідними й цілевими своїми позиціями. Вона може бути одним із основних елементів життя, найбільш яскравим і позитивним його знаменем, але трактована окремо, може бути однаково творчим як і руїнним чинником. Йде нам про клич: боротьба для боротьби. Існує властиво для нас боротьба за вартости і змагання до вартости,

Люди, що бачать поверховно, зокрема ж люди злої волі, що не хочуть бачити акутний тон, акцентуючий один із основних елементів даного світогляду у протиставленні до відсутности чи спрощення його в ворожому, частину беруть за цілість, засоби за мету, шлях за ціль. Парс про тото. Тим часом подвижники даної ідеї приймають його лише в цілості з ціллю, яка вирішує його вартість. Боротьба, що пронизує усю діяльність людини, кожний її крок і чин, є того характеру радісно-творчим елементом, без якого не живе людина, без якого немає світу. У цілому світі йде змаг, іде боротьба серед свідомої й несвідомої природи, бо тон світу - це дужання сил за означені ідеали. Однаково ж боротьба не існує як абсолютна вартість. Вона уявляє повноту вартости щойно тоді, коли є змаганням за позитивні, національно-етичні ідеали, які намагається здійснити. Вона тоді, коли є опір. Опір може бути тоді, коли здійсняється точно означену ідею, коли валиться колоди, що лежать на шляху. Отож уже в самому понятті знаходиться момент цілевий. Про безцілевість боротьби не доводиться говорити.

Небезпечні суґестії (Завваги до дискусії про національно-суспільну ролю інституцій і "боротьбу" за них)

Ярослав Стецько

Організоване культурне, економічне, політичне життя нації - це наслідок діяння її основної суті: волі до життя. Це сфера реалізації цієї волі до життя; це вияви тієї волі в конкретних реальних явищах, Суспільні форми (інституції) це отже явища похідного порядку. Організоване суспільне життя не є одиноким проявом існування нації, не вичерпує вповні її змісту, не є формою, що всеціло охоплювала б собою оту її основну волево-динамічну суть. Навпаки, сама його ґенеза, самі його такі, а не інші - не тільки національні, але взагалі специфічні лише йому - форми, є зумовлені діянням отої найглибшої, найзагальнішої, первопричинної, динамічної волі нації до життя. Воля до життя згори окреслює й передрішує (детермінує) форми й устрій установ. Явища суспільного життя людей виступають отже щойно серед нації, і тільки серед нації.

Факт отже, що існують організовані форми суспільного життя людей не може бути чинником, що зумовлює саме існування нації, бо саме його форми і конкретний змістовий вигляд є випливом її діяння. А перемішання понять, з яким нерідко зустрічаємося, походить з тісного зв'язку, який заходить між суттю й формою. Бо форми суспільного життя і їх зміст мають постійну і живу тенденцію відповідати своїм обличчям найглибшій істоті національної душі, мають тенденцію бути живою відбиткою якости і силової динаміки волі нації до життя. Тому не всі форми суспільного життя, не всі інституції є життєві, не всі вони скріплюють динамічний ріст волі нації; деякі з них є штучно насаджені. І лише ті форми перетривають життєву пробу, які дають волі найбільший розмах, відкривають найширші перспективи до максимального розгорнення її творчих енергій. Організоване життя даного історичного моменту не є, отже, ніколи ціллю самою в собі; воно є лише вихідною позицією волі нації до шукання дальших досконаліших форм свого реального втілення. Організоване суспільне життя, будучи назверхньою відбиткою "я" нації, творить з нею органічну цілість, вони кожночасно себе скріплюють і творять суть історичного розвитку нації.

Завваги (Мої думки на марґінесі дискусії про Орден)

Ярослав Стецько

Коли з перспективи часу глянути на історію нації, то легко побачити її хвилястість: яри й долини та високі, освічені сяйвом сонця, гори. Тобто її піднесення й упадки. І тоді можна зрозуміти, що рушійною силою, мотором нації, що не дасть їй згинути, є її воля жити, рости й володіти. Вона - а не щось інше - двигає націю з упадку, вона несе її на вершини слави. Бо ззовні цей двигун прийти не може, бо зовнішні сили, навпаки, саме приспішують розклад, ждуть на його упадок, бо це в їх інтересі.

І як нація занепадає здебільша через здеґенерування її еліти, що кожночасно мусить бути втіленням і найкращим виразником її волі, якщо вона хоче бути елітою, - так і зрушити націю мусить її ж еліта, що віднаходить згублений впродовж десяток літ давній міт та його продовжує. Коли ж еліта - тобто найкращі з усіх соціяльних шарів народу - характером слабне, коли вона невихована, сама не виховується і народу свого не виховує, приходить занепад нації, залежність від інших націй, що мають здорову еліту.

Націоналізм і демократія

Ярослав Стецько 

Новий націоналістичний світогляд поборює той хаос, ту деморалізацію, той розклад, який несуть нечесні і несовісні люди, що при демагогічних методах мають можливість виплисти наверх, бо там не треба мозольної праці, творчості, зусиль, недоспаних у трудах ночей, а вистане: гарно говорити й обіцяти золоті гори, а потім не додержати обіцянок.

Але в основі новий націоналістичний світогляд є демократичним. Коли під демократією розуміти доступ до влади найкращих із народу, але не методом обману й демагогії, а творчою працею над поліпшенням долі народу, тих, що між ним самим заслужили собі довір’я й визнання; коли під нею розуміти любов до народу не тільки до глибин слова, але й до глибин кишені; коли під нею розуміти невідкличну вимогу до кожного, без розбору, важких трудів, праці й уможливлення, завдяки праці й чистоті характеру та здібностям кожному з народу, перейти ряди провідної верстви; далі - соціальну справедливість, відповідний до зусиль праці та здібності розподіл добра між усіма громадянами держави, однакова на Ділі, а не, як у демолібералів, на папері, можливість, як у робітника, так у селянина і промисловця - впливати на державні справи й керувати ними, коли тільки характером, працею і розумом викажеться гідним цього - якщо так розуміти демократію, то націоналізм найбільше демократичний з усіх існуючих нині у світі програм побудови державного ладу й перебудови світу.

Новий націоналістичний світогляд не лише не є ворогом правдивої демократії, але він за справжню, дійсно демократичну, народну владу, бо націоналізм дбає передусім за народ, за селянина й робітника. Бо запитаємо, чого потребують всі оці наші Герої й Борці, що гинуть в окупантських тюрмах, за кого вони дають життя? За кого страждають сотні і тисячі по Соловках, Сибіру й у Березах Картузьких та у Ніредьгазах? З якої соціяльної верстви походять всі наші Косинки? За яку Україну вони в повній свідомості гинули?

Чи є мислиме подумати про визиск простого народу в того типу людей, які в своїй глибокій душі страждають недолею і нуждою українського робітника й селянина й, ідучи в передніх рядах, ведуть його у бій за його кращу долю й за велику візію своїх мрій?

Ні, не вороги народовладдя, але вороги демагогів й обманців, що на народній нужді жирують. Найкращі з народу - селяни, робітники й ремісники є між творцями нового ладу в Україні, і вони, що з народу вийшли, про народ дбають.

Тому новий світогляд, що кладе в свою основу націю як найвищу вартість, є найбільше демократичний з усіх існуючих світоглядів, бо він найбільше демофільський, значить з найбільшою жертвенністю бореться з любови до свого народу за його кращу долю, за долю українського робітника, селянина й ремісника!

Прага, травень-червень 1939

Без національної революції немає соціяльної

Ярослав Стецько

Українська Національна Революція є одночасно соціальною. Що це означає? Українська Національна Революція – це доосновна зміна в її ж напрямі всіх вартостей та установ індивідуального та суспільного життя української людини. Соціальна революція – це доосновна зміна відношення поодиноких людей та суспільних верств по відношенні до найрізнородніших елементів цінностей життя: духових і матеріяльних. Політична революція – це захоплення влади поневоленим народом і ним продовжувана, здійснювана соціальна програма в національних рамках.

Бо, треба підкреслити: соціяльна програма охоплює не тільки відношення людей до економічних вартостей, хоч – в нинішньому часі загальної нужди й експлуатації – в першу чергу економічних, але, в цілому до всіх вартостей життя і співучасництво в користуванні ними – всіми досередньо-творчими українськими національними елементами.

Соціяльні зміни так довго не є революційними, як довго їх виконує, проводить панівна нація, хоч вони інколи й виходили би в користь поневоленої нації. Бо хоч окупант під натиском нашої сили буде поступатись, буде приневолений, як, напр., на Східніх Землях, згодитися на приватну власність на деякі предмети виробництва, зокрема в хліборобстві, то все це не є повною революцією, бо повну соціяльну революцію для себе провести може той, хто перед тим був поневолений, – тільки захопивши політичну владу. Всякі соціяльні переміни, доконувані пануючою нацією, є реформами, а інколи вони мусять бути поступкою поневоленій нації, завдяки силі тієї останньої; коли ж є репресивними у відношенні до поневоленого народу, то є – контрреволюційними.