Дмитро Донцов
Воскресають лиш там, де є могили
(Nur wo die Graber sind, gibt es Auferstehungen)Ф. Ніцше
Моральна криза нашої інтелігенції буде ще довго злобою дня для українського громадського життя. Шукати її причини - не тема сеї статті. Тут хочу лише з нагоди студентського з'їзду звернути увагу ростучої генерації на одиноке, що на мою думку є тепер на потребу тій молоді, що має змогу вчитися. Перестерегти її, щоби не йшла слідами попереднього, недужого думкою і хворого душею покоління, що вирісши в темному льоху неволі, даремно силкується розпізнати підсліпуватими очима правдивий шлях. Спершу його бачили в можливім порозумінні, одні з "щасливою Австрією", другі з російською державністю, далі в єдинім революційнім фронті, нарешті в світовій революції, себто концепціях, що під маскою універсалізму брали за свій національний ідеал - ідеал чужого народу. Одні обмежували полети своєї фантазії Сяном з однієї, Збручем із другої сторони. Інші - широким розмахом думки - не хотіли лишити і клаптика нашої землі поза границями... Росії. Сим чужим або неправдивим богам кланялася наша інтелігенція, в їх ім'я нищила себе взаємно, як римські глядіятори, і як ті самі глядіятори, навіть діставши засуд смерти, не забували послати свому панові: "Ave, Caesar, morituri te salutant", як се робили наші прочани до Москви, або ті, що складали свій "голд" надвислянській столиці - навіть по Ризі. Люди сього покоління апатично пересувалися по історичній арені, "bez pragnen jutra, bez wspomnien wczora", як казав один польський поет.
