В. Лєнін

Дмитро Донцов

Лєнін В.І.

Кожний з великих людей мав своїх предтечів, що звістували їх близький прихід. Мав свого предтечу і Лєнін. Ним був Достоєвський. Правда, він ненавидів Лєніна навіть не знаючи його, але - знав, що він прийде, і то дуже скоро. Бо власне про Лєніна і ні про кого иншого думав він , коли в "Бєсах" обіцяв оповісти нам "про того підлого раба, про того смердючого і розпусного льокея, який перший вдрапається на драбину з ножицями в руках і розідре божественне лице великого ідеалу в ім'я рівности, заздрости і... травлення."
В сих кількох словах - ціла суть лєнінізму. З його офіціяльною програмою - "равенством", з його движучою силою - "заздрістю", з його правдивою метою - заспокоєнням найнизших інстинктів юрби ("травлення"), з його психольогією збунтованого раба. І не припадково один з офіціяльних поетів, в якого замовлено оду на смерть большевицького папи, назвав його "вождьом возстающих рабов". Сей бунт рабів зродився з "ресентименту", з песимізму, розпачі, з почуття заздрости, фізичних і духовних калік , яких тисячами викидає наш соціяльний уклад. Се був бунт тих, кого Ніцше називав ehrgeizige schwitzende Plebejer, які все хотіли стягнути в діл, аби горою були їх вартости. Їх фільософія зачалася від "милосердя" до всіх покривджених, від утожсамлення злочинця з "нещасненьким", а скінчилася на: - "я і жуліков уважаю" Горьківського Луки; на: "стидно бить хорошим" Л.Андрєєва, або "стидно мати моральні засади і не мати сіфіліса" (Винниченка), коли маса купається на дні розпусти,- і нарешті на творчости Єсеніна, для якого "найліпшими прихильниками большевицької поезії були проститутки і бандити"...* (зноска Гл. Нов. Рус. Книга, ч. 5, 1922 р. Берлін).

Зброя на синів батька брехні

Дмитро Донцов

Хто знає історію Европи, мусить зрозуміти, як радикально змінилося відношення провідних еліт Окциденту до Росії. Гасла французької революції — „свобода, рівність і братерство" (гасла теперішньої демократії) — здеґенерувались, стали маскою хаосу. „Свобода" — обернулась в свободу ширити розпусту і зраду, а навіть в свободу розкладати християнську Церкву, бо „богами" сучасності! стали гріш, шлунок і секс. „Рівність" — обернулася в пропаганду проти всього, що вивищувалося над масою, закоханою в „добробуті" і матеріяльнім „щастю", настроєної проти великих ідей і чинів, проти героїзму. А „братерство" обернулося в пропаганду „дружби" з СССР, або в ООН „об'єднаної Европи".Все це, всі ці три пишні гасла — „свобода, рівність і братерство" — були лише масками таємних мафій (часто культурою і походженням чужих Европі), щоб опанувати окремі нації в якімсь „світовім уряді" одного чи другого „вибраного народу", де і уряд, і армія, і поліція належали б не „братеризованим" націям, а ворожій їм мафії. А крім того — в політиці велася лінія „коекзистенції" з слугами „отця брехні" — диявола, з СССР, і не лише в політиці, ай в культурі і в церковній сфері.

Демонократи заходу, Москва і наші прогресисти проти націоналізму

Дмитро Донцов

Я нераз цитував пророчі слова Е.Берка (британського політика) про наші часи, сказані ним в добу великої французької революції кінця ХVІІІ віку, — що нові правлячі кола в Європі складатимуться незабаром з „економістів, софістів і калькуляторів", тобто з матеріялістів, словоблудів і угодовців-крутіїв. І справді, коли приглянемося ближче до тих, що звуть себе демократами, побачимо, що насамперед відкидають вони духовий первінь в життю, найважливіший, стаючи сто-процентовими матеріялістами. З таких, і їм подібних, глузував Шевченко, з тих адораторів „современних вогнів", які взялися суспільність „повести за віком" безбожництва і матеріалізму, з їх гаслом: „Немає Бога, тільки я!" — тобто тільки фізична людина з її божками, сексом і грошем, „щастям" і „добробутом" з неґацією ідеалізму, з софістично роздвоєною думкою - і білі і червоні, і праві і ліві, з гаслом і направо і наліво водночас, і з тактикою опортуніста, готового пертрактувати з кожною ворожою силою, не змагатися з нею.