Євген Онацький
Атеїзм
– слово грецького походження і означає воно – безбожництво, заперечення будь-якого
потустороннього світу, будь-якої душі. Атеїзм твердить, що в світі немає
ніякого Бога-Духа, Бога-Творця, а є тільки – матерія, яка сама себе творить.
Отже, атеїзм — це одна з найбільш логічних форм матеріялізму.
Але
атеїзм – така сама віра, як і кожна відома нам релігія. В ньому переважають,
як і в кожній релігії, так звані ірраціональні (позарозумові) твердження, що ґрунтуються
на нічим не доказаному припущенню про неіснування потустороннього світу.
Довести
розумом, що ніякого Божества і ніякого потустороннього світу не існує, ще менш
можливо, ніж довести їх існування. Бо за існування Бога і потустороннього
світу починає все більше і ясніше висловлюватися вся найновіша наука й різні
Інститути Психічних Дослідів, що від десятиліть вже діють у Парижі, Лондоні,
Нью-Йорку та інших країнах, зібрали вже таку силу науково сконстатованиїх
виявів потусторонніх сил, що кожна людина, вільна від упереджень і здатна
кермуватися лише науковими аргументами, примушена тою величезною масою
безперечних фактів визнати їх розумову переконливість.
Натомість
внеіснування потустороннього світу МИ можемо, якщо до того схильні, тільки вірити.
Доказати того, що не існує, неможливо. Таким чином, якщо для побожних людей, що
не мають можливости присвятитися студіям фактів, які призбирали вище згадані
Інститути, не залишається нічого іншого, як тільки вірити в існування Бога і
потустороннього світу, то і для т.зв. безбожників, чи атеїстів, нема теж іншої
можливости, як тільки вірити в неіснування Бога і потустороннього світу. Тут
кожний вибирає те, що йому більш підходить, що більше відповідає його натурі,
не дурно ж Бог дав нам так звану свободу вибору (вільну волю).
Різниця
між цими двома відмінними, чи навіть суперечними, вірами полягає в тому, що релігія,
віра в Бога, намагається зміцнити самосвідомість і самопошану людини, піднести
її гідність через зв’язок із вищим чи, як кажуть трансцендентальним світом,
світом Божеським, світом високо ідеальним: атеїзм же ніби намагається осягнути
того ж самого шляхом позбавлення всякого відношення до того ідеального світу, і
тим натурально осягає протилежних наслідків: людина, замість духово зростати,
вдосконалюватися згідно з високими духовими ідеалами, постійно упідлюється,
втрачає людську гідність і сходить на щабель тварини, а то й звірини.
Атеїзм
хоче вмовити в нас, що наш духовий світ, наша душа – не від Бога, а від
звичайного зв’язку з природою, яка сама творчеськи розвивається і з
одноклітинної, безфоремної амеби, що має в собі лише один шлунок і нічого
іншого, розвинулася аж до людини, незвичайно розвиненої в усіх своїх функціях
і що являється, мовляв, вінцем, закінченням того процесу природної творчости.
Як бачимо з цього,
атеїзм ще більше ірраціональний, себто позарозумовий, ніж будь яка віра в
Бога. Бо – що більш раціонально, згідно з розумом, чи вірити, що існує якась
Вища Сила, що творить світ в усіх його найрізноманітніших проявах, чи вірити,
що людина розвинулася з одноклітинної амеби, яка невідомо звідки, і як, і чому
опинилася на землі? Що більше раціонально – вірити, що в безмежньому всесвіті,
що нас оточує, і що в ньому навіть наше ніби величезне сонце, не кажучи вже
про землю, ледве помітна порошинка в порівнянні з іншими небесними світилами,
існують інші істоти, безмежно вищі й розумніші і могутніші за нас, чи вірити,
що на людині, що розвинулася з одноклітинної амеби, все кінчається?
Що
більш раціонально, чи думати, що хтось мудрий створив цей світ з його
безконечним багатством і доцільністю всіляких механізмів, не кажучи вже про
всі оті незрозумілі з точки погляду чисто матеріяльних інтересів пориви саможертвенности,
героїзму, любови, що ми їх спостерігаємо щодня серед знайомих нам людей, чи
думати, що все це розвинулося «само» з матерії? Яка неможлива «гра випадків»
могла, напр., привести до того, що витворилося в нашому організмі око, з усім
його скомплікованим апаратом нервів? Чи вухо? Чи будь-який інший орган? Невже
можна припустити розумом, що такі складні організми могли витворитися «самі
собою»?
Матєріялісти
намагаються пояснити кожний організм, як складний механізм, але не помічають
величезної різниці, що існує між організмом і механізмом – кожний механізм
можна розкласти і потім знову скласти. Ні одного організму, розклавши його,
назад не скласти. В ньому все бракуватиме життя, себто внутрішнього господаря,
що кермує кожним живим організмом.
Люди
релігійні вірять, що життя – від Бога. Атеїсти вірять, що життя вийшло з
матерії. Яким чином? Вони не знають. Вони вірять.
Релігійна віра,
віра в Бога являється натуральною підставою розвитку людства, бо кожний етап
розвитку людства вимагає вибору, відокремлення добрих зерен від злих. І кожна
релігія, поскільки вірить в ідеальний, потусторонній світ, має таку міру, що з
її допомогою робить вибір.
Але
як знайти таку міру в атеїзмі, який обмежує свій світ на самі земні добра? В
змаганні за якнайбільшим задоволенням звіринних інстинктів та за осягненням
якнайбільшої втіхи? В розвитку застрашаючого в своїй непогамованості егоїзму?
В такій самій застрашаючій погоні за владою, чи то політичною, чи то грошовою?
Італійський філософ
Віко казав, що навіть і найосвіченіші народи вступали в світ з віруваннями, що
видаються їм тепер забобонами, але ніде атеїзм не витворив ні одного
освіченого народу. Бо атеїст, що вірить у те, що за його світом ніякого іншого
не існує, не цікавиться ніякими духовими проблемами, і натурально його духове
життя не розвивається, а те, що не розвивається, занепадає.
Кожна релігія,
кожна віра в Бога в’яже людину подвійним зв’язком – з тим потустороннім
світом, в який людина вірує, і з тими людьми, що разом з нею вірують. Звідти й
сама назва релігія, що походить від латинського слова «реліґере» – в’язати,
зобов’язувати. Саме тому кожна релігія суспільна, вона скеровується на
поліпшення відносин між людьми. Тим то й французький революціонер Робесп’єр
казав, що атеїзм – занадто аристократичний, занадто індивідуалістичний, він означає
розрив не тільки метафізичних (себто, потусторонніх), але й суспільних
зв’язків.
Зрештою,
і Сталін це чудово розумів. Знищивши культ Христа, він намагався поставити на
його місце власний культ, підкорив собі московську православну Церкву і
наказував своїм вірним, замість Різдва Христового, святкувати його день
народження;. Та Сталін помер, і ідол лежить уже в болоті... Тим то Москва
намагається повернутися назад до релігії Маркса і Леніна.
Атеїсти
виявляють на кожному кроці, що без віри в ідолів вони не можуть утриматися. Але
ми воліємо вірити в Єдиного Правдивого Христа Бога Нашого!
«Завзяття
чи спокуса самовиправдання», Париж, 1956 р., стор. 103-108
Немає коментарів:
Дописати коментар