За який провід

Дмитро Донцов

"Достойними достойная созидатися і
чесними чесная совершитися обиче,
і через годних людей годние річи
бивають справовані."

Князь Константин Острожський

Напередодні страшних подій варто порушити одне, величезної ваги питання. Говорю про нього моїм "любезним землякам" десятки літ, але без успіху. Не тільки не схильні вони прийняти пропоновану мною відповідь на це питання, – вони не помічають його, не існує воно для них.
Це питання – питання проводу, провідної верстви нації.
Нація, не очолена мудрим, шляхетним і мужнім проводом, це бездумна отара, доступна всякій чужинецькій пропаганді й інфільтрації. Разом з провідною верствою стоять і падають народи. Добре знали наші предки цю істину. В своєму Універсалі звертався до України Хмельницький: "но єсли нас (козаків) одоліють, то відайте панове, же і вас всіх Малоросиян... огнем і мечем поруйнують і в рабську облекуть одежу"! А в "Треносі" Смотрицького читаємо, що коли псувалась духовна еліта нації, якщо складалася "з незрілих хлопів і неуків, неотес, жерунів, надутих балакунів, підлесників, сліпих вождів", то відразу зіпсуття пішло далі, на нижчі щаблі спільноти; тоді й "юнаки збіднілі і доньки удалися в розпусту, Бога і правду Його забувши". Деморалізувався провід, деморалізувалася й маса. Відчував це явище своєю геніальною інтуїцією й Тарас Шевченко. Безліч прикладів знайдете в нього на тему, як гинув або ставав ледачим провідний клас в Україні, то "над дітьми козацькими поганці запанували". Охляв і знікчемнів провід, і ось вже знову Господь "покрив срамотою свої люди й вороги нові розкрадають як овець нас" І знущаються над нами. Казали наші прадіди: "от глави риба, от начальників собранія растліваються, загнивають, погибають".

Маса і провід

Дмитро Донцов

Маса й провід! Довкола цих понять крутиться вся проблематика нашого життя. Ця проблема сушила голови Шевченку і Кулішуі. Вона ж поділила тепер громадянство на різні табори. Кардинальне питання нашого життя двадцять років тому; ще важніше тепер, ще грізніше – завтра.
Від того, як це питання буде вирішене, залежить наше усе. Куліш бачив в нашій масі, в козацтві, лише "завзяття дике безхатнього птаства", "руїнницький дух" "хижого бурлацтва", з якого нічого путнього не могло вийти. Наслідники Куліша – сучасні монархісти – тої самої думки. Для них наш визвольний рух був тільки "рев і доколінний шлик", демагогія і брехня, злоба і зажерливість; ненависть розгуканої голоти, сила не творча, лише руїнницька. Для демократій – в наших невдачах – опріч клепаних "обставин" – знову ж таки були винні маси, не досить свідомі, аби дисципліновано йти за своїм прекрасним проводом.
Чи справді так було? Чи з двох чинників всякого руху – проводу й маси – справді маса, а не провід спричинює невдачу руху?

Кількість чи якість (Розклад демократичної еліти)

Дмитро Донцов

Найхарактернішим прикладом кризи нашого провідництва є криза демократії.
Разом з тим це найактуальніше питання сучасної політики. Донедавна демократія була в великій шані. Донедавна поступ демократії був "залізним законом" суспільного життя, а культ маси може єдиною релігією, що не знала атеїстів. Нашим завданням не було – створення міцних індивідуальностей, сильного проводу; натомість механічно зліплений "єдиний фронт", звернення уваги не на якість, лише на число, на кількість. Найяскравіші історичні приклади – французької, англійської, російської революції, коли то об'єднані в "єдиний фронт" коаліції ворогів перемагала знесилена внутрішньою громадянською війною меншість, – ці приклади нічого не говорили, "людинофронтовим" фанатикам, закон числа був для них цілющими ліками.
Треба було лиш "усвідомити" масу, злучити одною думкою як найбільше число, – і світ належить нам. "Усвідомлена маса", з'єднана для своєї, "рідної" ідеї, була силою – вже через саме механічне скупчення, незалежно від якості руки (проводу), в якій її тримали. Думалося, що з занепадом монархії – мета, до якої мусила еволюціонувати спільнота, була демократія; що тільки монархія є ворогом демократії. Упадуть трони, а їх автоматично замінить народоправство, правління більшості. Тим часом сталося щось інше. В одній країні за другою зіпхнуто масу на другий план, а кермо захопила нова аристократія. Не більшість, лише меншість.

Від містики до політики

Дмитро Донцов

ПЕРЕДМОВА 

Ця брошура мала б бути вступом до подальших викладів на цю ж тему, коли того схоче Доля. Є вона логічним висновком того, про що писав досі.

Перед першою війною доводив я, що вбити мусимо в собі двоєдушну людину, комплекс національного гермафродитства, коли хочемо протиставитися бурі, яка сунула на нас; що мусимо виплекати в собі людину "сильного почуття, ясної думки й незломної волі" ("Модерне москвофільство" та ін.). Повний сепаратизм від Москви теж у політиці.
Під час першої війни й національної революції доводив я, що вся настанова, звільненої від пут гермафродитства, душі повинно бути антимосковське: культурно, політично, соціально і релігійно. ("Культура примітивізму", "Підстави нашої політики", та інше).
Після першої війни доводив я, що дух нових людей в Україні повинен бути не пасивний, покірливо-ідилічний, а активно-комбативний. Не лише "сила чуття й ясність думки", а й "незломна воля". ("Націоналізм", "Вістник", "Заграва" тощо).

Демаскування шашелів

Дмитро Донцов

Бували війни й військовії свари
Минуло все, та не пропало
Остались шашелі: гризуть,
Жеруть і тлять старого дуба...Дядьки отечества чужого.
Т. Шевченко

У своєму одному оповіданні пише Шевченко: "коли ми віддамо на наругу святі традиції давнини, що тоді з нас буде? Буде якийсь француз чи куций німець, а від типа або – сказати б – від обличчя національного і згадки не буде. А на мою думку, нація, без своїх власних, їй лише належних і їй характерних прикмет, подібна просто на якийсь кисіль, і то на дуже несмачний кисіль".
Наша старокиївська держава високо тримала прапор своїх традицій. Високо тримала цей прапор козацька Україна, завжди нав'язуючи до спогадів давно минулого, до князівських часів, до легендарних багатирів Володимирових, навіть до старих переказів наприклад про Одоакра, що з предками українців Рим здобував. Знову ж традиції козацтва міцно трималися в пам'яті його нащадків і всього народу, і в літературі, про що свідками є "Милость Божія", Шевченко, Щоголів, Котляревський і інші. Були це традиції нації великої, героїчної, сильної духовно, морально й фізично, гордої за свою культуру, свідомої свого великого історичного призначення на границі східної варварії.

Правда прадідів великих. БPАТЕPСТBO ДУXА

Дмитро Донцов

BСТУП

Пpoчитaйте, щoб poзкpилиcь
Bиcoкi мoгили
Пеpед вaшими oчимa...
Т. Шевченкo

Укpaїнa знaxoдитьcя в ocеpедкy велетенcькoї icтopичнoї зaвipюxи, щo мaє piшити пpo дaльше icнyвaння цiлoї xpиcтиянcькoї цивiлiзaцiї. Тaм же, нaд нaшим Днiпpoм, виpiшитьcя питaння, чи здoбyде coбi Укpaїнa нaзaд втpaчене пpaвo пеpвopoдcтвa нa Сxoдi Евpoпи, чи нi?
Зaлежить це вiд тoгo, якi люди, якoгo фopмaтy й дyxa, пiдiймyтьcя великoгo зaвдaння вивеcти cвiй нapiд "iз тьми, iз cмpaдy, iз невoлi". Цьoмy питaнню, якoгo чacтo не poзyмiють земляки, нaдaють великoгo знaчення мocкaлi.

Правда прадідів великих. ПOЕТ ЛИЦАPСТBА УKPАЇНСЬKOГO ТАPАС ШЕBЧЕНKO

Дмитро Донцов

Портрет Т.Г.Шевченка (Сердюк)

"Дpiбнiють люди нa землi, pocтyть i виcятьcя цapi..." Це cлoвa Шевченкa. Koли вiн з’явивcя нa Укpaїнi зі cвoїм cлoвoм, — нa дpiбниx людей нaпaв жax. Biд cпpaвжньoї Укpaїни, якy їм вiдкpив Шевченкo, — їм cтaлo "бoляче i cтpaшнo", як пиcaв oдин киpилo-метoдiївець. Тaк cтpaшнo, як тим дядькaм, щo "вiд cтpaxy i жaлю нiмiли", cлyxaючи oпoвiдaнь Шевченкoвoгo дiдa пpo гaйдaмaччинy. Biд тoгo чacy не бyлo тaкoї дpiбнoї людини, якa не нaмaгaлacя б зменшити велич Шевченкa, зpoбити йoгo тaким мaленьким, як вoнa caмa. Щoб не бyлo cтpaшнo i щoб кpитики не пpoгpaвaли вiд пopiвняння.
Нa емiґpaцiї oпинилocя бaгaтo тaкиx кpитикiв. Oдин з ниx (Шевчyк) пpoгoлocив, щo кoзaки XVI-XVII вв. це бyли люди "бляшaнoгo пaтocy", a Шевченкo зoвciм не їx звеличyвaв, a "мaленькy людинy", тaкy мaленькy як caмi кpитики; щo вiд неї ждaв cпaciння для Укpaїни.
Це oдне з нaйбiльш цинiчниx фaльшyвaнь Шевченкa, з яким в пapi мoже iти xiбa бoльшевицькo-мocкoвcьке фaльшyвaння пoетa. Тaк, як з кoжнoгo йoгo вipшa пpoзиpaє йoгo pелiгiйнicть, тaк i йoгo зaxoплення yкpaїнcьким лицapcтвoм, якoгo бapдoм бyв caм вiн. Слoвo — "лицapi cвятiї" нa oзнaчення кoзaцтвa, yживaє вiн зaвжди й безyпинy з пoдивoм й aдopaцiєю. Їx cтaвляє зa пpиклaд нaцiї, їx чеcнoтaми зaxoплений, їx Укpaїнoю, вiд ниx лиш жде pятyнкy. "Мaленькy людинy" — кoли вoнa бyлa з "дyшевбoгиx" i "темниx гpечкociїв", — любив, мyчивcя її темнoтoю i paбcтвoм. Koли вoнa бyлa iз згpaї меpзoтникiв i плебеїв, — кapтaв i нею пoгopджyвaв.