понеділок, 21 травня 2012 р.

Об'єднання і роз'єднання в науці св. Іоанна Золото Уста


Дмитро Донцов


Іоанн Золотоуст
Немає іншої ідеї, яку так спритно використовували б для себе спекулянти від політики, як ідея об'єднання. Щоб кинути ще нове світло на цю ідею, зреферую тут погляд на цю справу Іоанна Золотоуста. Не здивує це тих, які шукають і знаходять в Євангелії і в писаннях отців Церкви відповіді на багато заплутаних питань громадського життя.

По-перше, вчить Золотоуст, саме в собі об'єднання, сама в собі згода, не є ні правдивим добром, ні злом, а тільки залежно від їх мети. Коли з приходом Христа почалося на землі розділення через Нього; коли говорили одні, що Він добрий, а інші — що спокушає народ (Іоанн, 7); коли група в Нього віруючих відділилася від Його ворогів, – то це, каже Золотоуст, було "добре і спасенне розділення". Коли ж, наприклад, Адамові діти, які будували вежу Вавилонську, з'єдналися разом на свою погибель", їх об'єднання було гідне осуду, "і були вони роз'єднані, хоча і проти волі, для їх же добра і користі". Коли Юда робив "об'єднання" з жидами, щоб погубити Христа, теж поступав зле. "Може бути добра війна і недобрий мир". Отже, перша засада Золотоуста в цьому питанні є така: що самі в собі не є добрі о об'єднання і згода, а тільки залежно від їх мети. (Коментарі до Євангелія Св. Іоанна і Матвія).

Друга засада Золотоуста в цій справі є та, що, чи об'єднання добре чи ні, це залежить від того, з кого воно складається. Він застерігається проти приймання до гурту будь-кого, проти об'єднання з усіма. Сказав Христос, що ліпше вирвати око, що спокушає нас, або відтяти руку, ніж дати через них загинути всьому тілу. "Коли, отже, треба відтяти від тіла члени, які гублять його, то тим більше треба розірвати з приятелями, яких товариство може згубити душу". Золотоуст нагадує "уникати злих, а єднатися тільки з чесними і порядними", відтинати від себе тих, які "можуть стати причиною нашої погибелі, відтяти і кинути далеко від себе... Чума не робить стільки спустошень, як неправість злих стає згубною для їх друзів" і для їх гурту. "Коли ви любите когось, — каже Христос, — аж так, що уважаєте його за ваше праве око, або коли уважаєте його настільки корисним, як ваша права рука, все ж таки, коли він губить вашу душу, не вагайтеся розірвати з ним. Бо ліпше, коли один член тіла згине, ніж знищиться все воно. І це не значить ненавидіти своє око, а значить любити решту тіла". Як це все можна поєднати з громадським життям! Смерті подібно, з почуття фальшивої гуманності, толерувати зараженого члена громади, чи об'єднуватися з такими, наражаючи всю громаду на заразу! Уникати цього — суворо наказує Золотоуст.

В наші часи культивується засада фальшивої толерації. Толерація є доброю, але для розкаяних грішників. Але горе тій спільноті, яка примірює її до злодіїв у своєму середовищі і до провокаторів!.. Як може терпіти їх на чолі громади!.. Бо через них розкладається будь-яка спільнота. "Лагідність, — каже Золотоуст, — не завжди корисна, так само і поблажливість", проти "лінивих і недбалих" треба уживати "гострі слова і навіть погрози". Не треба толерувати злих пастирів, бо це ті, які входять серед овець, щоб розкрасти або погубити їх; це ті, які входять до вівчарні, щоб впустити до неї вовка. Не буде щасливою і безпечною вівчарня, на чолі якої "об'єдналися" такі пастирі... Отже, це друга засада Золотоуста в цій справі: чи добре об'єднання, чи погане, — залежить від того, з яких людей складається; залежить від того, чи очищується воно від нечисті та погані, яка може згубити спільноту.

Третя його засада в цій справі, — це та, що об'єднуватися треба в один гурт під стягом великої ідеї (якою для Золотоуста є, очевидно, ідея Розп'ятого), а не через потурання скороминучим ідейкам і бажанням хитливої більшості, де панує "хаос ідей і суперечних почувань". Що до цього хаосу схиляється більшість, що "люди позбавлені розмислу є дуже численні", то не є причиною іти за ними. Навпаки, "тим більше мусимо нехтувати ними, бо в масі їх нерозум більш небезпечний, ніж поодинці". Треба "гордити ласкою множества", треба єднати людей вищою Правдою, за нею йти, як за гаслом своїм, не тупцюючи за хитливою юрбою, тільки тому, що вона така численна. Такою є третя засада Золотоуста в справі об'єднання.

Отже, Золотоуст відкидає об'єднання для об'єднання, як самоціль, незалежно від його мети. Він відкидає механічне об'єднання всіх, і добрих і злих, без вибору. Відкидає об'єднання гаслами, догідними чи приємними для більшості, хоч би й фальшивими, тільки тому, що за ними більшість. Відкидає об'єднання "по плоті", а натомість, як зараз побачимо, проповідує об'єднання по духу, людей, рідних духом. І це є четвертою засадою Золотоуста в цій справі.

Цитуючи апостола Павла, — каже Золотоуст, — що з Христом вмер "ветхий чоловік", людина перестала бути рабом плоті, стала вільною. Ось із таких вільних людей і повинно повстати об'єднання. Оце і є позитивна сторона науки Золотоуста про об'єднання, рівнобіжно до викладеної вгорі її негативної сторони. Коли об'єднаються вільні духом люди, під гаслом великої Правди, от тоді щойно, — каже Золотоуст, - "ми будемо одним тілом", будемо "всі братами". Коли ж такого об'єднання немає, як допоможуть навіть кровні зв'язки? ЯК допоможе єдність по крові?

Коли "ми духом поріднені, то той, хто духом відділений від нас, чи син, чи брат, не є нашим справжнім рідним, бо не бере участі в союзі, заснованому на небі. А коли так, то якою користь буде з об'єднання плоті, коли немає об'єднання по духу? Якою користь буде з земної єдності людей, чужих небесній? Як "допоможе об'єднання чужорідних первнів, коли один визнає паном Бога, другий же ж диявола? "Бо коли немає між нами нічого об'єднуючого, то що ж об'єднуватиме нас?". Коли ж "ви скажете, що ми маємо те саме народження, що ми вийшли з лона тої самої матері землі", то "відповім вам, що цього ще мало, щоб створити справжнє об'єднання". Треба об'єднатися духом, тільки таке об'єднання тривале і дає плоди, а не руїну і смерть. Що з того, що під тим самим стягом об'єднаються люди, з яких половина чужа духом тому стягові? Прив'язуючись до притчі про сіяча, — каже Золотоуст, — що зерна великої Правди, що повинна об'єднати якийсь гурт, зростуть тільки в серцях людей, злучених спільністю духу, яких серце не є ні "дорогою", ні "каменем", ні повне "тернів". "Зробіть з ваших душ добре оброблений ґрунт", а тоді й зійде зерно великої Правди, яка й об'єднає їх. На іншому ґрунті або нічого не зійде, або увесь час піде на виполювання терня. До стерильності або до розгардіяшу й безцільної боротьби дійде в гурті людей, чужих собі духом, не буде жодної плідної праці. Ілюструє Золотоуст свою науку прикладом із світського життя. Каже, що до Королівської Ради, до перших посад в проводі нацією, допускаються ті, хто "з честю сповняє свої завдання", не ті, які "роблять помилки", а тим більше, зрадники і злодії.

В різних місцях своїх "Гомелій" накреслює Золотоуст ідеал об'єднаних спільним духом людей, здібних бути "добрими пастирями" своєї спільноти. Повинні ці люди бути просвітлені світлом Христової науки, яка — єдина — дасть їм силу "загнуздати гординю, погасити забаганки, топтати ногами багатства, панувати над болями, підносити вгору серце, надати йому відваги і твердості, зробити міцним в терпінні". Ця наука дасть їм змогу подолати плотські бажання, які отуманюють дух і витворюють плотською душу, роблячи її сліпою, невидючею", задивленою лише на земні блага. А така душа легко дасть себе обдурити, залякати, або підкупити. Люди з такою душею не сміють бути в проводі, бо згублять спільноту. Наука, яку мусять засвоїти "добрі пастирі", каже Золотоуст, вчить "ненавидіти цей світ" тілесних втіх та егоїстичних примх; вчить "не слухати злих рад, що той світ дає; вчить бути готовим взяти на себе свій хрест, бути "готовими на небезпеки, на смерть". Ось з тих пастирів уявляє собі об'єднання Золотоуст. До такого об'єднання повинні належати люди віри і твердого серця, не толерантні до зла, не поблажливі до Юд і зрадників, без милосердя видаляючи їх з-поміж себе, випалюючи у власних рядах безхарактерність і плюгавство, оберігаючи свою спільноту, своє "стадо" від "вовків" і від тих, що їх в отару впускають, — від згуби.

В нашому віці, дехристиянізованому і деморалізованому, проповідується ідеал "малої людини", орієнтації на пересічність, на "всю людину", з усіма її добрими і нікчемними прикметами характеру; очорнюється ідеал характерної, мужньої, сильнішої духом людини. Проти них варто висунути науку Золотоуста, варто пригадати його ідеал "пастиря"! Варто пригадати духовне лице велетнів нашої історії, таких, як Хмельницький, "розсудливого в щасті, невгнутого і витривалого в біді", як його характеризує Проспер Меріме. Варто пригадати великий дух Богуна, "львина відвага, рухливість вужа, хитрість лиса, і легковійність вітру тремтіли в кожній жилі Богуна, — пише польський історик Кубаля, — вольність, простір, степ і війна були його стихією", і глибока віра в свою Правду і Правду Божію... Чи це були пересічні люди, що визволяли Україну? Напевно, ні! І коли новітні звеличники духовної черні намагаються принизити ті славні тіні нашого минулого, і їх тип, то лише тому, що разом з нашим ворогом хочуть, щоб тільки погань очолювала націю; щоб тим легше впала жертвою чужих "вовків" наша спільнота.

Орієнтація на вищу характером, мудрістю, відвагою, твердістю душевною, героїзмом людину, як людину провідної верстви, була прикметою всіх здорових спільнот в період їх розквіту, прикметою римської аристократії, Афін, англійської аристократії часів Наполеона або Вікторії, або нашої Козаччини з її двома "Академіями", де виховувався лицарський дух провідників, — Києво-Могилянською Академією і Запорізькою Січчю.

Читаючи глибокі мудрістю науки Золотоуста на цю тему, почуваєш їх пекучу необхідність. І справді, чи не проповідується нині те чудернацьке об'єднання "по плоті", чи не проповідується толерація Юд і злодіїв тому, що вони злодії і Юди "рідної крови"? Чи не проповідується любов до брата, хоча б той брат був Каїном? Чи не живемо в добу творення веж Вавилонських, то під формою "нової Європи", то нового "світового уряду", то совєтської імперії, коло яких будови заходжуються безбожники і ті, що їх толерують? Чи не є метою їх об'єднання той "недобрий мир", який, — каже Золотоуст, — є "гірший від війни"? Чи не об'єднуються більшовицькі христопродавці з Юдами всіх народів, купуючи їх, тих, яких різні підлизайки зараз же намагаються зробити нещасними "шизофреніками", або невинними жертвами "антикомуністичної істерії", до яких не треба повертатися спиною? Чи не є ми свідками того, як обманом і підступом вдираються вовки в різні урядові і неурядові об'єднання, впущені туди злими пастирями, щоб згубити отару? Чи не бачимо, як в догоду отуманеної, спраглої спокою, жратви і видовищ юрби модерних мегалополісів, осліплі проводирі шукають миру і об'єднання з Сатаною? Чи не чуємо крику фальшивих гуманістів, наказуючих толерувати навіть зрадників, як "наших заблудлих братів"? Наказуючих не відтинати заражені члени, а навпаки, тримати їх в спільноті, об'єднуватися з ними, наражаючи спільноту на гангрену і погибель, демобілізуючи її духовно і морально? Чи не плазують ті фальшиві пастирі перед голотою, якої Богом є мамона, політикою — боягузтво, швейкійство і домовленості з дияволом, а розвагою — "комікси", і сартрівська гниль; яка виганяє з своєї душі, з громадського життя, з мистецтва, з літератури — Бога і Його заповіді? Чи не тягнуть до об'єднання, незалежно від того, чи хто бореться за свою спільноту, чи продає її за шмат ковбаси, чи з неї полатану свитину здирає?

В таку добу, коли "командні крісла" позасідали не раз "донощики і фарисеї", обов'язком їх противників є об'єднувати людей спільного духу, спільної правди, однакового характеру; людей, ворожих плюгавству і погані в світі і в своєму середовищі; людей, які тільки й зможуть зробити справжнє об'єднання своєї спільноти для тих великих завдань, що перед нею стали.

Об'єднання людей одного духу, віруючих не в диявола чи вигоду, а в Христа і в Його правду, людей суворих до злих і безпощадних до зла, готових за ту Правду терпіти, боротися і вмирати. Щоб очистити від погані своє середовище, свою націю, землю нашу. Як про це все сильно і гарно написано в Коментарях Золотоуста.

1948

Немає коментарів:

Дописати коментар