Хрест проти диявола (Хрест і меч)

Дмитро Донцов На диявола хрест, на неприятеля шабля! Козацький полковник Єрмоленко Живемо на вулкані і близький вже його вибух. Коли зашморгнулася московська петля на Україні, думали, в Варшаві: хай над Дніпром сидить Москва, ми за Збручем, ми будемо жити безпечно. Та впала Україна і Польщу вона задавила, а з нею й Румунію. Думали у Відні, в Будапешті, в Бухаресті: хай над Дніпром і Вислою сидить Москва, ми у себе житимемо спокійно! Але й на них ударив грім! Думали на Заході: хай Москва буде над Ельбою і на Балканах, ми по цей бік залізної заслони, якось проживемо! Але вже передові стежі кремлівські калатають у двері Франції, Італії; над Сеною вже блиснула заграва міжусобної війни; московські лапи сягають Святої Землі! Слуги Кремля проникли й до цієї країни. ТІНЬ ДИЯВОЛА ВПАЛА НА ЗЕМЛЮ! Масові вбивства, саботажі, брехня і підступ – ось способи, якими він намагається висадити в повітря будівлю християнської цивілізації, обернути людство в слухняну отару бездумної худоби. Щоб молилися ми не Святій Софії у Києві, не Святому Петрові у Римі, а намісникові Нечистого на землі. І на багатьох сильних світу цього напав страх! Ніколи не було на землі стільки Пилатів і фарисеїв, ніколи не було стільки охочих продати братів за тридцять срібняків, чи вмити руки в крові невинних. Ніколи не було стільки знатних, про яких сказано: "Кого Господь хоче покарати, відбере тому розум". Ніколи ще не була Європа настільки позбавлена думки і твердої волі, не була так обнята страхом.

МОСКОВСЬКА ОТРУТА

Дмитро Донцов 

Російський хижак – вчора і нині

Всякий раз, коли Росія стоїть перед новим політичним потрясенням, перед зміною варти, зміною своєї провідної верстви, - по світу йде шалена реклама "нової Росії". Коли в XIX віці хитався царат, в яких рожевих барвах малювалася "нова", ліберальна чи революційна Росія! На неї радилося покладати всі надії навіть під'яремним, неросійським, народам імперії; вона - мала збавити і нас від "абсолютизму" і „реакції", вивести на свободу, і - скільки ж то земляків вірило в цю "місію свобідної Росії"! Так вірили, що тоді „шовіністом" і „людиною некультурною" вважали того, хто смів негувати ту місію і не захоплювався „великою російською літературою''... Це саме явище повторяється тепер. Большевицький світ стоїть напередодні страшного зудару з Заходом. Чим би цей удар не скінчився, він напевно приведе до упадку большевизму і хаосу в імперії. В передбаченні цього - неросійські народи готуються до ліквідації потворної імперії, а білі москалі - до її відбудови, до перейняття червоної спадщини "єдиної і неділимої". Звідти й кампанія брехні "в планетарнім масштабі", яка робить рекламу для "нової Росії", що постане на руїнах комуністичної і яка буде, очевидно, „зовсім іншою'' і „всім дасть свободу".

Як причинок, демаскуючий цю брехню, подам тут короткий огляд кількох старих записок чужинців про Росію кінця 16-го і початку 17-го віку. З тих записок виходить, що між Росією нині, і Росією більш як 350 літ тому, є вражаюча подібність.

Перша книга - записки англійського посла королеви Єлизавети, доктора Джілса Флетчера до царя московського Федора Івановича, сина Івана Грізного, про подорож, яка відбута лиш кілька літ по смерті останнього (1588). В своїй книзі про Росію "Voyages and Discoveries" писав Флетчер: "Простий нарід придушений незносимими повинностями. Форма правління в державі така, що все іде лише на користь князя... Хто там виконує тільки владу або правосуддя, то ніколи з природженого права або на підставі привілею, лиш все на призначення і з ласки царя". На Заході, в тім числі і на Україні, були свобідні стани й корпорації, з властивими їм природженими або октройованими публічними правами. В старій Московщині того не було, нема і в теперішній. В обох усе залежало від ласки або примхи володаря, білого чи червоного.