 |
| Ярослав Оршан |
В усіх великих революціях новітнього часу
повторюється два її типи: творчий і розкладовий. Наразі треба відповісти на
питання: коли можна говорити взагалі про революцію, саму по собі, без огляду на
її будуючу або розкладову силу?
В бурях кожної справжньої революції
зударяються з собою історичні сили, тенденції двох епох, непримиримі життєві
постуляти поколінь у вирішальному бою. Завжди йде тут про «або-або», завжди
стоїть за розгорнутою боротьбою, що тривала може вже десятиліття у виді певних
терть – доля, переконання про «грань двох епох». Отже коли десь в Андорі
громадяни горлають на вулиці, або в південній чи середущій Америці відбувається
один із безчисленних путчів, повалення якогось пануючого клану, зміна державної
форми, стрілянина між військом і масами, барикади й т.п. – то все це може,
щоправда, бути супровідним явищем революції, але само по собі це ще не справжня
революція.
